Юридичні аспекти діяльності фармацевтичної галузі

«Щотижневик АПТЕКА» продовжує висвітлювати події другої Всеукраїнської фармацевтичної конференції «АПТЕКА-2008 Весна», організованої компанією «МОРІОН» за підтримки МОЗ України, співорганізатором якої виступила Аптечна професійна асоціації України (АПАУ) (див. «Щотижневик АПТЕКА» № 23 (644) від 09.06.2008 р. та № 24 (645) від 16.06.2008 р.). Пропонуємо увазі читачів доповіді пленарної сесії, присвяченої юридичним аспектам діяльності аптечного ринку України.

Відкриваючи пленарну сесію, кандидат юридичних наук, доцент Полтавського факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого Віталій Пашков у своїй доповіді охарактеризував органи державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у фармацевтичній сфері. Він коротко нагадав присутнім, що до контролюючих відносяться фіскальні органи, на які покладається обов’язок щодо наповнення бюджету, — Державна податкова служба (ДПС), Державна інспекція з контролю за цінами, Антимонопольний комітет; органи із забезпечення життєдіяльності громадян — санітарно-епідеміологічна служба (СЕС), Держаний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт), Державна служба лікарських засобів та виробів медичного призначення (Держслужба), Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів (Державна інспекція); правоохоронні органи — МВС, прокуратура, СБУ.

В. Пашков

В. Пашков

А. Зелінський

А. Зелінський

М. Барабаш

М. Барабаш

І. Чертков

І. Чертков

В. Пашков відзначив, що основні засади діяльності ДПС щодо здійснення контрольних повноважень, у тому числі стосовно аптечних закладів, представлені в Законах України «Про державну податкову службу в Україні» та «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування». Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» серед завдань органів ДПС є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Доповідач детально зупинився на способі здійснення державного контролю. Відповідно до ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» працівники ДПС мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки, планові та позапланові виїзні перевірки суб’єктів господарювання. Документальні невиїзні перевірки здійснюються на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подання. Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов’язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу ДПС і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Вона проводиться не частіше одного разу на  календарний рік, право на проведення надається лише у тому випадку, коли платнику податків не пізніше ніж за 10 днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати її початку та закінчення. Тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати 20, а щодо суб’єктів малого підприємництва — 10 робочих днів, проте можливе подовження термінів її проведення не більш як на 10, а стосовно суб’єктів малого підприємництва — на  5 робочих днів.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу ДПС і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу ДПС протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на  обов’язковий письмовий запит органу ДПС протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

4) платник податків подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу ДПС під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки, в  якій вимагає повного або часткового скасування результатів відповідної перевірки;

5) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу ДПС протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

6) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства;

7) стосовно платника податків (посадової особи платника податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією заведено оперативно-розшукову справу, у зв’язку з чим є потреба у проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності такого платника податків;

8) у разі, коли вищестоящий орган ДПС в  порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу ДПС здійснив перевірку документів обов’язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов’язкових платежів);

9) платником подано декларацію з від’ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.

Позапланова виїзна перевірка ДПС може здійснюватися лише на підставі рішення суду. Тривалість її не повинна перевищувати 10, а щодо суб’єктів малого підприємництва — 5 робочих днів, продовження термінів проведення можливе не більш як на 5 робочих днів, а стосовно суб’єктів малого підприємництва — на  2 робочі дні.

Згідно зі ст. 5 Закона України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» планові заходи здійснюються відповідно до річних або квартальних планів, з періодичністю, що залежить від ступеня ризику життєдіяльності конкретного суб’єкта господарювання, за умови його письмового повідомлення не пізніше ніж за 10 днів із зазначенням дати початку та дату закінчення планового заходу; найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи — підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; найменування органу державного нагляду (контролю). Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи телефонограмою за рахунок коштів органу державного нагляду (контролю) або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі суб’єкта господарювання під розписку.


В. Пашков відзначив, що суб’єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про його здійснення. Строк здійснення даного заходу не може перевищувати 15 робочих днів (для суб’єктів малого підприємництва — 5 робочих днів), якщо інше не передбачене законом, а подовження строку недопустимо.

Відповідно до ст. 6 цього закону підставами для здійснення позапланових заходів є подання суб’єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов’язкової звітності, поданих суб’єктом господарювання; перевірка виконання суб’єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю); звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства; неподання у встановлений термін суб’єктом господарювання документів обов’язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів. Термін здійснення позапланового заходу не може перевищувати 10 робочих днів (щодо суб’єктів малого підприємництва — 2 робочих днів), якщо інше не передбачено законом. Подовження терміну здійснення позапланового заходу не допускається.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадові особи ДПС мають право при проведенні перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків та зборів (обов’язкових платежів). При проведенні арешту активів платника податків на підставі рішення суду можливе вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів із складанням опису, який скріплюється підписами представника органу ДПС та платника податків, із залишенням копій таких документів платнику податків. Забороняється вилучення у суб’єктів господарювання документів, що не підтверджують факти порушення законів України про оподаткування.

Також доповідач зупинився на характеристиці прав та обов’язків правоохоронних органів при здійсненні перевірки суб’єктів господарювання, рамки компетенції яких встановлені такими законодавчими актами: Законами України «Про прокуратуру», «Про Службу безпеки України», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Він наголосив, що працівники оперативних служб МВС та СБУ мають право ознайомитися з фінансово-господарською діяльністю підприємства лише у рамках оперативно-розшукової діяльності, проведення якої вимагає вагомих причин та наявності оперативно-розшукової справи, заведення якої затверджує начальник відповідного органу. Без дотримання цього порядку здійснення оперативно-розшукової діяльності заборонено, тому у випадку перевірки підприємства з боку оперативних служб МВС або СБУ необхідно звернутися з відповідним запитом до керівництва зазначених органів. Перевіряючи письмові повноваження представників правоохоронних органів, адміністрація суб’єкта господарювання згідно із Законом України «Про інформацію» має право з’ясувати підстави для проведення перевірки, тобто наявності плану перевірки або оперативно-розшукової справи. У разі їх відсутності або відмови представників міліції та СБУ пред’явити вищезазначені документи на право здійснення перевірки, їх дії визнаються незаконними.

Потрібно пам’ятати, що ст. 59 Конституції України передбачає право кожного громадянина на правову допомогу. Крім того, надання будь-яких, у тому числі письмових, пояснень працівникам правоохоронних органів — це лише право, а не обов’язок.

Надаючи правову оцінку Держслужбі та Державній інспекції, доповідач наголосив, що згідно зі ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). Діяльність Держслужби є нелегітимною в частині здійснення контрольних повноважень суб’єктів господарювання, оскільки вона не включена до жодного закону, на відміну від Державної інспекції та безпосередньо підпорядкованих їй територіальних підрозділів, діяльність яких регламентована Законом України «Про лікарські засоби». Проте в цьому законі не регламентовано спосіб здійснення державного нагляду (контролю), санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Завершуючи свою доповідь, В. Пашков зазначив, що відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» органи державного контролю якості лікарських засобів (ЛЗ) повинні були затвердити, але не зробили цього, порядок, підстави та термін здійснення планових та позапланових заходів; періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) залежно від ступеня ризику господарської діяльності для безпеки життя та здоров’я населення; документи обов’язкової звітності суб’єкту господарювання; підстави та порядок відбору зразків ЛЗ; порядок відшкодування витрат при проведенні експертизи ЛЗ при зверненні суб’єкта господарювання; порядок надання письмових консультацій та випадки відшкодування витрат за їх надання. Згідно з Прикінцевими положеннями (ст. 22) Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», якщо у встановлений цим законом термін не затверджені критерії розподілу суб’єктів господарювання за ступенями ризику їх господарської діяльності, періодичність проведення планових заходів та перелік питань для їх здійснення, то такі суб’єкти господарювання вважаються суб’єктами господарювання з незначним ступенем ризику та підлягають державному нагляду (контролю) не частіше одного разу на 5 років. Тому діяльність Державної інспекції як єдиного легітимного органу державного контролю в  повному обсязі нормативно не регламентована та знаходиться під загрозою зупинення.

Після виступу В. Пашкова позицію МОЗ стосовно Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» висловив перший заступник Головного державного інспектора України з контролю якості лікарських засобів Владислав Онищенко. Вона полягає в терміновому виключенні Державної інспекції з-під дії цього закону, інакше всі розробки та надбання системи державного контролю у боротьбі з поширенням фальсифікованих та незареєстрованих ЛЗ за останні 10 років зійдуть нанівець. У випадку виходу Державної інспекції з-під дії закону перевагу отримають у першу чергу пересічні громадяни, які будуть впевнені в якості ЛЗ. Державна інспекція — це без перебільшення «міліція фармації», яка налагоджено взаємодіє з Державною митною службою, правоохоронними органами, прокуратурою, що забезпечує високий рівень виявлення фальсифікату, наголосив В. Онищенко. Зараз велика увага приділяється контролю за якістю препаратів не лише на кінцевому етапі реалізації через роздрібну мережу, але й на етапі ввезення ЛЗ в Україну, а в подальшому планується розширення діяльності із планового контролю вітчизняних заводів — виробників ЛЗ.

На завершення свого виступу В. Онищенко наголосив, що за останні півроку діяльність Державної інспекції почала принципово змінюватися. Згідно з постановою КМУ від 31.10.2007 р. № 1288 «Про удосконалення державного контролю за якістю лікарських засобів та інших товарів, що дозволені до реалізації в аптечних закладах і їх структурних підрозділах» Державна інспекція забезпечує контроль за якістю не лише ЛЗ, але і виробів медичного призначення та інших товарів, які реалізуються в аптечних установах. На  сьогодні згідно з цією постановою вже відбувається процес розробки відповідної нормативно-правової бази.

Юрист компанії «Правовий альянс» Андрій Зелінський присвятив свою доповідь особливостям рекламування ЛЗ в Україні. Ця тема є дуже актуальною для виробників та дистриб’юторів: як свідчать дані аналітичного дослідження ринку реклами ЛЗ, його обсяг постійно зростає, тому проведення правильної з юридичної точки зору рекламної кампанії разом із вдалим її змістовим наповненням гарантує підвищення попиту на ЛЗ.

Нормативно-правові акти України, які регулюють відносини щодо реклами ЛЗ, поділяють на  загальні — Закони України «Про рекламу», «Про систему оподаткування», «Про телебачення і радіомовлення»; декрет КМУ «Про місцеві податки та збори»; постанови КМУ від 29.12.2003 р. № 2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами», від 26.05.2004 р. № 693 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу»; редакційні статути ЗМІ; та спеціальні — ст. 21 Закону України «Про рекламу»; ст. 26 Закону України «Про лікарські засоби»; наказ МОЗ України від 10.06.1997 р. № 177 «Про затвердження нормативних актів з питань реклами лікарських засобів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.07.1997 р. за № 268/2072. До міжнародних актів, що визначають (рекомендують) порядок рекламування ЛЗ, відносять Етичні критерії просування лікарських засобів ВООЗ, Директиву Ради ЄС 2001/83/ЄС. Проте доповідач відзначив, що вони не ратифіковані як міжнародні договори та не є частиною нашого законодавства, тому необов’язкові до виконання в Україні.

А. Зелінський наголосив, що рекламувати в  неспеціалізованих ЗМІ можливо лише ті ЛЗ, які в установленому порядку дозволені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я до застосування в Україні та відпускаються без припису (рецепта) лікаря. Заборонено рекламування препаратів, які відпускаються тільки за приписом (рецептом) лікаря, допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті, а також ЛЗ, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, тобто в процесі реєстрації, але ще не допущені до застосування. Невирішеним залишається питання про рекламу ЛЗ, які виготовляються в аптеках за рецептами лікарів та на  замовлення лікувально-профілактичних закладів із дозволених до застосування діючих та допоміжних речовин, оскільки вони не підлягають державній реєстрації. Останній Перелік лікарських засобів, дозволених до застосування в Україні, які відпускаються без рецептів з аптек та їх структурних підрозділів, затверджено наказом МОЗ України від 27.12.2006 р. № 897, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.01.2007 р. за № 51/13318. При рекламуванні не вміщеного до цього переліку ЛЗ, необхідно надавати виробнику реклами та її розповсюджувачу інструкцію для медичного застосування та/або листок-вкладиш, що затверджуються при державній реєстрації ЛЗ, з вказівкою про відпуск його без припису (рецепта) лікаря.

Рекламування безрецептурних ЛЗ може здійснюватися будь-яким шляхом: на телебаченні і радіо, у друкованих ЗМІ, на транспорті, у вигляді зовнішньої та внутрішньої реклами. При цьому розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою. Мовою реклами є українська, але у зв’язку з приєднанням України до Європейської конвенції регіональних мов, для рекламування ЛЗ на регіональному рівні може застосовуватися інша мова.

Згідно із законодавчими вимогами реклама ЛЗ повинна містити об’єктивну інформацію про препарат і здійснюватися таким чином, щоб було зрозуміло — наведене повідомлення є рекламою і рекламований товар є ЛЗ; вимогу про необхідність консультації з лікарем перед застосуванням ЛЗ; рекомендацію щодо обов’язкового попереднього ознайомлення з інструкцією для застосування, що додається до ЛЗ.

Доповідач наголосив, що не допускається розміщення в змісті реклами ЛЗ відомостей, які можуть створити враження, що за умови його застосування консультація з фахівцем не є необхідною; відомостей про те, що лікувальний ефект від застосування препарату є гарантованим; зображень зміни людського тіла або його частин внаслідок хвороби, поранень; тверджень, що сприяють виникненню або розвитку страху захворіти або погіршити стан свого здоров’я через незастосування ЛЗ, що рекламуються; тверджень, що сприяють можливості самостійного встановлення діагнозу для хвороб, патологічних станів людини та їх самостійного лікування з використанням медичних товарів, що рекламуються; посилань на ЛЗ як на найбільш ефективні, найбільш безпечні, виняткові щодо відсутності побічних ефектів; порівнянь з іншими препаратами з метою посилення рекламного ефекту; посилань на конкретні випадки вдалого їх застосування; рекомендацій або посилань на рекомендації медичних працівників, науковців, медичних закладів та організацій щодо рекламованих товару чи послуги; спеціальних виявлень подяки, вдячності, листів, уривків з них із рекомендаціями, розповідями про застосування та результати дії рекламованих товару чи послуги від окремих осіб; зображень і згадок імен популярних людей, героїв кіно-, теле- та анімаційних фільмів, авторитетних організацій; інформації, що може вводити споживача в оману щодо складу, походження, ефективності, патентного захисту ЛЗ.

Крім того, реклама не може містити посилань на терапевтичні ефекти стосовно захворювань, які не піддаються або важко піддаються лікуванню. Також забороняється вміщувати інформацію, яка дозволяє припустити, що ЛЗ є харчовим, косметичним чи іншим споживчим товаром або що безпека чи ефективність цього засобу обумовлена його природним походженням, забороняється участь лікарів та інших професійних медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів. Проте ці правила не поширюються на рекламу ЛЗ, яка розміщується у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ та лікарів, а також яка розповсюджується на семінарах, конференціях, симпозіумах з медичної тематики.

А. Зелінський також висвітлив деякі аспекти стосовно оподаткування реклами ЛЗ. За розповсюдження реклами рекламодавцем сплачується податок з реклами одночасно з оплатою послуг із їх розповсюдження. Декрет КМУ від 20.05.1993 р. № 56-93 «Про місцеві податки та збори» встановив, що граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5% за розміщення реклами на тривалий час.

Серед порушень рекламодавцями законодавства про рекламу можливі такі: замовлення реклами ЛЗ, виробництво та/або обіг якої заборонено законом; надання недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами; замовлення розповсюдження реклами, забороненої законом (наприклад незареєстрованих в Україні ЛЗ); недотримання встановлених законом вимог щодо змісту реклами; порушення порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними (рекламодавцями) самостійно. Відповідальність за такі дії полягає в накладанні штрафу у розмірі п’ятикратної вартості розповсюдженої реклами, а повторне вчинення перелічених порушень протягом року тягне за собою накладання штрафу у подвійному розмірі.

Доповідач відзначив, що одним із способів просування ЛЗ на ринку є спонсорство, на яке не поширюються правила виготовлення та розповсюдження реклами. Спонсорством визнається добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг. Правила спонсорства передбачають, що в теле-, радіопередачах, матеріалах в інших засобах масової інформації, видовищних та інших заходах, які створені і проводяться за участю спонсорів, повинна наводитися інформація лише про ім’я або найменування чи знак для товарів і послуг спонсорів, при цьому програма, передача, підготовлена за підтримки спонсора, повинна бути означена за допомогою титрів чи дикторського тексту на початку та/або наприкінці програми, передачі. Наведення іншої інформації буде вважатися поширенням інформації рекламного характеру — реклами, що буде порушенням чинного законодавства. Спонсорами не можуть бути особи, що виробляють чи розповсюджують ЛЗ, що відпускаються тільки за приписом (рецептом) лікаря, допінгових речовин, препаратів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, забороняється спонсорство програм та передач новин, надання матеріальної, фінансової, організаційної та іншої підтримки не дає права спонсору впливати на зміст та час виходу в ефір програми, передачі або зміст матеріалів друкованого видання, які він спонсорує.

Наступну доповідь стосовно правового регулювання господарських договорів у сфері реалізації лікарських засобів увазі присутніх представила заступник начальника юридичної служби компанії «Мед-сервіс Груп» Марина Барабаш, яка поділилася досвідом щодо тих видів договорів, які застосовує в практичній діяльності ця компанія. Так, найбільш поширеним є договір постачання як різновид договору купівлі-продажу. Відповідно до положень Господарського кодексу України суттєвими умовами господарського договору, відсутність яких спричиняє визнання його недійсним або неукладеним, є визначення його предмету (з позначенням найменування товару, вимогами до його якості та кількості), ціни та строку дії договору. Доповідач зауважила, що відмінність такого договору від договору купівлі-продажу полягає в суб’єктному складі його сторін (лише два суб’єкти господарювання) та в цілі використання товару, який постачається за цією угодою не для особистого вживання, а для подальшого застосування в господарській діяльності.

Безпосередньо в процесі практичної діяльності виникають важливі питання проведення розрахунків між постачальником та покупцями. У зв’язку з цим М. Барабаш порекомендувала використовувати факторинг — різновид фінансових операцій, при яких банк або спеціалізована компанія набуває грошових вимог на боржника і сама стягує борг на користь кредитора (продавця) за певну винагороду. Постачальник надає покупцю необхідний товар, одночасно укладаючи договір факторингу з банком, згідно з яким грошові вимоги щодо цієї поставки переходять до банку, постачальник отримує від нього фінансування в розмірі 90–95% вартості поставленого товару, а покупець отримує більш тривалу відстрочку платежу та по закінченні терміну якого розраховується не з постачальником, як це було передбачено в умовах угоди, а з банком-фактором. У сучасних умовах такий договір використовують рідко, хоча він значно вигідніший, ніж кредитування, та потребує меншої кількості документів для оформлення.

У діяльності компанії «Мед-сервіс Груп» важливе місце займають посередницькі договори, зокрема договір комісії (консигнації). У цій угоді комісіонер (посередник) — юридична особа, яка займається роздрібною реалізацією ЛЗ, приймає від власника (комітента) товар на комісію та продає його від свого імені за ціною, встановленою комітентом, який залишається власником товару до моменту реалізації його споживачеві.

Доповідач звернула увагу слухачів і на такий вид діяльності, як франчайзинг, який викликає до себе велику зацікавленість компанії. Це форма відносин між незалежними компаніями — юридичними особами, в рамках яких одна сторона — франчайзер, яка має розроблену систему ведення бізнесу, відому торговельну марку, фірмовий стиль, торгові або виробничі секрети, знання, досвід, репутацію та інші нематеріальні активи, надає іншому суб’єкту господарювання в користування права на тимчасове їх використання в обмін на певне грошове винагородження. Найбільш перспективним на сьогодні є один із різновидів франчайзинга — бізнес-формат, в якому франчайзер, крім права на використання товарного знака, передає відроблену модель ведення бізнесу. Доповідач відзначила, що в законодавстві України такого визначення, як франчайзинг немає, проте цивільний та господарський кодекси врегулювали ці правовідносини, визначивши такі договори як договори комерційної концесії.

Про дієві аспекти юридичного захисту аптечного бізнесу зробив доповідь заступник голови Третейської палати України Ігор Чертков, який зауважив, що сьогодні існує гостра проблема правового нігілізму, про поглиблення та тотальне поширення якого свідчать значні зміни, які відбулися за останні півроку в світі юриспруденції, з чим пов’язано багато ризиків втратити вигідний бізнес, у тому числі і фармацевтичний. Особливо непокоїть таке розповсюджене явище, як рейдерство, яке супроводжується прийняттям компетентними судами рішень з криміногенним забарвленням, обов’язкових до виконання на території України. Особа, у якої планують відібрати майно та бізнес, отримує на перший погляд несуттєвий лист та відповідає на нього на фірмовому бланку зі своїм підписом, який вміло використовують у злочинних цілях, — текст на паперовому носії замінюється, наприклад, на боргове зобов’язання, переуступання права отримання існуючого боргу, після чого висувається претензія із виплати та повернення боргу через договір по переуступці права вимоги.

Виходячи з власного досвіду, доповідач підкреслив, що норми закону, які правильно застосовані, являються потужним захистом від різноманітних посягань рейдерів. Суттєву роль також може зіграти третейське судочинство, рішення якого не може бути оскаржено в звичайному порядку, тому це перспективна форма розгляду спірних випадків, яка не лише врівноважить судову систему країни, але і примусить компетентні суди приймати правосудні законні рішення.

Проблеми, які було піднято під час цієї сесії, ще раз довели, що обізнаність та орієнтація в питаннях правового забезпечення фармацевтичного сектору полегшує подальший процес розвитку та забезпечує ефективне функціонування як окремих підприємств та компаній, так і галузі в цілому.

У наступних номерах «Щотижневика АПТЕКА» ми продовжимо огляд доповідей. З матеріалами конференції можна ознайомитися на сайті www.apteka.ua. n

Ганна Барміна, фото Любові Столяр

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті