Витяг із Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду

10 Січня 2017 12:43 Поділитися

 Пропозиції по проекту можна надсилати на електронну адресу: [email protected]

ПРОЕКТ

на громадському обговоренні до 28 січня 2017 р.

CЕРЕДНЬОСТРОКОВИЙ

ПЛАН ПРІОРИТЕТНИХ ДІЙ УРЯДУ

ДО 2020 РОКУ

ВИТЯГ

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Незважаючи на зовнішні і внутрішні виклики, за останні три роки, Україна продовжує рухатися в напрямку глибоких і структурних реформ, і цей шлях дав позитивні тенденції в економіці у 2016 році.

З даних, наведених у таблиці нижче, видно, що економіка країни мала найнижчі показники в 2015 році, а у 2016 році більшість з них має тенденцію до зростання. Це означає, що країна долає свою найбільшу макроекономічну кризу, викликану дисбалансом минулих років. Величезний дефіцит державного бюджету, зростання зовнішнього боргу, банківська криза, девальвація гривні, споживча інфляція (в річному вимірі)  на 48,7 % та спад ВВП на 9,9 % – лише деякі з труднощів, з якими Україна зіткнулася у 2015 році. Проте, бюджетна стабілізація, жорстка грошова політика та міжнародна фінансова підтримка в значній мірі сприяли досягненню макроекономічної стабілізації.

Таблиця: базові показники.

Показник 2013 2014 2015 2016
Зміна ВВП, % до попереднього року 0 -6,6 -9,9 1,3*(за січень-вересень)
ВВП на душу населення (за ПКС, дол. США) 8629,7 8683,6 7939,6 X
Індекс промислового виробництва, % (до відповідного періоду попереднього року) 95,7 89,9 87,0 102,1(за січень-листопад)
Індекс сільськогосподарського виробництва, % (до відповідного періоду попереднього року) 113,3 102,2 95,2 102,9(за січень-листопад)
Питома вага валового нагромадження основного капіталу (ВНОК) у ВВП,  % 16,9 14,2 13,3 13,5*(за січень-вересень)
Облікова ставка НБУ, % (максимум і мінімум) 76,5 149,5 3019,5 2214(станом на 23.12.16)
Міжнародні резерви (станом на кінець періоду, млрд. дол. США) 20,4 7,5 13,3 15,3(станом на кінець листопада)
Рівень безробіття населення у віці 15–70 років (за методологією МОП), % до економічно активного населення відповідного віку 7,3 9,3 9,1 9,4(за січень-червень)
Середньомісячна заробітна плата працівників, брутто, грн 3265 3480 4195 5034(за січень-жовтень)
Розмір середньої пенсії, грн 1526 1582 1700 1745,54(станом на 1.10.2016)
Індекс споживчих цін (%),у середньому до попереднього року 99,7 112,1 148,7 114,1(за січень-листопад)
Частка бідного населення за національним критерієм, % 24,8 23,4 22,9 X
Коефіцієнт концентрації (індекс Джині) 0,237 0,226 0,227 X
Дефіцит бюджету в% від ВВП -4.2 -4.5 -1.2 -3.7*
Дефіцит Нафтогазу в% від ВВП -5.5 -0.9 -0.2*
В цілому дефіцит бюджету в% від ВВП -10 -2.1 -3.9*
Частка загальних державних доходів у ВВП,% 43.3 40.3 42.1 38.1*
Частка загальних державних витрат у ВВП,% 48.1 44.8 43.2 41.8*
Державний і гарантований державою борг в% від ВВП 39.9 69.4 79.4 86*
Валовий зовнішній борг у % від ВВП 74,6 93,9 131,3 128,7(за січень-вересень)
Сальдо рахунку поточних операцій, у % від ВВП** -10,0 -3,4 -0,2 -3,6
Чистий притік прямих іноземних інвестицій, млн. дол.США 3909 299 3012 3079(за січень-жовтень)

*планові показники

**Розрахунки Мінекономрозвитку

Джерела: Держстат, НБУ, СБ, МВФ

Відновлення економіки у 2016 році продовжується завдяки інвестиціям і в меншій мірі завдяки приватному споживанню. Згідно з останнім прогнозом Світового банку очікується ріст ВВП до 1,5% в цьому році, з подальшим поступовим підвищенням показників росту у 2017 та 2018 роках.

Однак економічна система в Україні все ще дуже нестабільна. Минулі більш ніж 20 років незалежності не були належним чином використані для реструктуризації національної економіки та переведення її на інвестиційно-інноваційний шлях розвитку. Наявність таких вад економічних відносин як монополізація ринків, низька технологічність, низькі соціальні стандарти та поглиблення нерівномірності доходів тощо дозволяє констатувати системність кризи існуючої економічної моделі розвитку країни.

У цій ситуації перед нинішнім українським Урядомстоїть величезнийвиклик – не підвести очікування громадян у створенні вільного і демократичного суспільства, функціональної ринкової економіки та підвищення соціальних стандартів якості життя в Україні.

Після свого призначення Уряд у стислі терміни розробив і затвердив План пріоритетних дій Уряду на 2016 рік. Його прийняття і реалізація забезпечила початок системної роботи з впровадження Урядом структурних реформ у різних сферах державної політики.Середньостроковий план розроблено відповідно до положень Програми діяльності Кабінету Міністрів України і цей план є наступним кроком для забезпечення такої системної роботи.

Середньострокове планування послідовних та комплексних реформ, зокрема визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020», Стратегією реформування державного управління України на 2016-2020 роки, Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Меморандумом щодо співпраці з МВФ, Коаліційною угодою та Планом законодавчого забезпечення реформ, є запорукою стійкого економічного зростання, досягнення європейських стандартів життя населення.

Уряд залишається відданим європейським цінностям та здійснюватиме всі залежні від нього кроки для забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний та правовий простір.

Середньостроковий план визначає основні цілі, напрями діяльності Уряду протягом 2017-2020 років, та стане основою середньострокового бюджетного планування, щорічних деталізованих планів дій Уряду, стратегічних планів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, запровадження посад фахівців з питань реформ.

Впровадження інтегрованого з системою стратегічного планування держави середньострокового бюджетного планування забезпечить ефективне фінансування стратегічних напрямків діяльності, реформ та чіткий взаємозв’язок фінансування тих чи інших політик з їх результатами.

Це дозволить покращити систему стратегічного планування, моніторингу та оцінювання, включаючи засади оцінювання результативності діяльності міністерств та інших державних органів у досягненні цілей впровадження запланованих політик.

При формуванні документу застосовувались такі підходи:

  • Системність (обрано пріоритети, які матимуть найбільш відчутний вплив, драйвери змін у інших напрямах)
  • Реалістичність  (закладені лише ті цілі, які можливо реалізувати)
  • Досяжність (визначено чіткі механізми та етапи впровадження)
  • Простота та прозорість оцінки досягнення цілей (встановлені зрозумілі та вимірні критерії оцінки)

Наступність розвитку (взаємозв’язок з розпочатими реформами та стратегічними документами)

Мета та цілі Уряду

Метою Кабінету Міністрів України є забезпечення зростання рівня життя громадян і підвищення його якості в результаті сталого економічного розвитку.

Середньостроковий план сфокусовано на громадянині в усіх аспектах повсякденної роботи і життя, і саме тому в плані визначено наступні цілі:

Економічне зростання яке має бути досягнуте за рахунок збільшення експорту та інвестицій, податкової та митної реформи, дерегуляції, земельної реформи, приватизації, реформування енергетичного сектору та утримання макроекономічної стабільності шляхом продовження фіскальної консолідації яке забезпечить нові робочі місця, вищі зарплати і скорочення бідності
Ефективне врядування за рахунок впровадження реформи державного управління, децентралізації і реформи державних фінансів яке націлене на високу якість державних послуг і контролю суспільства над державними коштами
Розвиток людського капіталу включаючи реформи системи освіти, охорони здоров’я,  поліпшення надання державної соціальної підтримки, розвиток культури і спорту який спрямований на кращу якість життя, освіти і зростання продуктивності праці
Верховенство права і боротьба з корупцією шляхом підтримки ефективного функціонування інститутів по боротьбі з корупцією і співробітництва, забезпечення рівного доступу до правосуддя, а також забезпечення ефективного захисту прав власності яке  сприятиме функціональій справедливості і рівності
Безпека та оборона включаючи питання захисту суверенітету та  територіальної цілісності держави, а також найважливіші  аспекти безпеки громадян який має дати громадянам України відчуття захищеності їх життя і свободи

III. РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

1. Нова система організації охорони здоров’я на засадах медичного страхування

1. Основні проблеми, які мають бути вирішені у цій сфері

Проблема перша: фінансова незахищеність пацієнтів.

Загальний обсяг (сума державних, приватних) витрат на охорону здоров’я в Україні у 2014 р. склав 7,4% ВВП. Це нижче, ніж в середньому в країнах – членах ЄС (9,5% ВВП у 2013 р.), але приблизно стільки ж, і навіть більше ніж, наприклад, у сусідніх Польщі та Румунії (6,7 та 5,3% ВВП у 2013 р.). Однак, якщо в середньому у 2013 р. в країнах ЄС частка державних витрат у структурі загальних витрат на охорону здоров’я складала 76% (Польщі, Румунії майже 70% та 80%), то в Україні у 2014 р. державні витрати в цій сфері становили лише 51,7%, майже усі решта 46% витрат (або понад 54,1 млрд грн.) було сплачено безпосередньо пацієнтами з власних кишень в момент отримання медичних послуг або придбання лікарських засобів. Таким чином, українці, які у порівняні із країнами ЄС, поки що мають значно нижчі рівні доходів та соціальних стандартів, водночас є набагато менш захищеними у випадку хвороби – вони мусять платити за утримання системи охорони здоров’я з власної кишені значно більшу частку своїх доходів, ніж набагато більш заможні жителі країн – членів ЄС. Як наслідок близько 3,8% домогосподарств в Україні (або 640 тис. родин) потерпають від катастрофічних витрат на медицину. В результаті, 92% населення боїться потрапити у фінансову скруту у випадку хвороби.

Проблема друга: низька якість та ефективність послуг.

Середня тривалість життя при народженні в Україні становила 71,4 року у 2013 р. (76,2 – для жінок і 66,3 – для чоловіків), що є значно нижче від середнього у країнах ЄС (80/73). При цьому Україна є четвертою в світі державою за кількістю лікарняних ліжок на (879 на 100 тис. нас.) та другою у європейському регіоні (після РФ) за середнім рівнем тривалості госпіталізації (11,8 днів). Отже, маючи значно більшу мережу закладів охорони здоров’я, кількість лікарняних ліжок та лікарів, українці значно частіше від жителів країн – членів ЄС звертаються до лікарів, частіше й довше лежать у лікарнях, при цьому мають значно гірші показники здоров’я, більшу смертність та меншу середню тривалість життя. І причини цього однозначно полягають не у кількісному дефіциті медичної інфраструктури, а в її якісній відсталості, неефективній моделі загальної організації української системи охорони здоров’я, й передусім в організації її фінансування та управління нею.

Проблема третя: марнування бюджетних коштів – «гроші ходять за інфраструктурою, а не за пацієнтом».

Фінансування медичних закладів відбувається за постатейним кошторисним принципом. Нормативи витрачання коштів, затверджені МОЗ, чітко визначають структуру фінансування окремих поліклінік та лікарень. Такий підхід має цілу низку недоліків: у керівництва закладів не залишається управлінської гнучкості, щоб оптимізувати їх діяльність, скорочувати неефективні видатки та запроваджувати інноваційні, не передбачені типовими настановами організаційні практики; відсутні стимули для будь-якого покращення роботи закладу – адже отримання фінансування жодним чином не залежить від результатів діяльності (ані від кількості наданих послуг, ані від їхньої якості), гроші з бюджету бюджетній медичній установі надаються лише на підставі того, що вона існує, а заробітна платня її персоналу – за вихід на роботу та відпрацьований час.

Ефективне фінансування охорони здоров’я вимагає пулінгу (акумулювання) коштів для того, щоб перерозподілити ризик витрат на лікування (ризик страхового випадку) між якомога більшою кількістю застрахованих осіб. На відміну від інших державних зобов’язань, витрати на лікування окремого громадянина важко передбачити з причини ймовірності таких витрат, та їх величини. Загалом, чим більшою є величина страхового пулу, тим стійкішим він є фінансово, однак мінімальні обсяги покриття становлять від 450 тис до 1.5 млн. застрахованих осіб. В Україні станом на 2016 рік існує 793 регіональні пули коштів, що призводить до надзвичайно високої фрагментації у фінансуванні.

Обґрунтування, чому саме ця проблема була вибрана як пріоритет.

Дисфункціональність діючої системи спричинена специфікою її організації та фінансування. У 2016 р. в Україні продовжує діяти успадкована від СРСР командно-адміністративна модель охорони здоров’я, відома у світі як система Семашка. За існуючої моделі та в ситуації обмежених ресурсів, система потребує суттєвого покращення економічної ефективності, що можливо тільки за зміни принципів фінансування галузі. Запропонована реформа також сприятиме підвищенню якості надання допомоги через кращі можливості моніторингу якості послуг, а також через зв’язок фінансування та результатів роботи.

Проблема четверта: слабка первинна ланка.

Більшість проблем пацієнтів мають вирішуватися на первинному рівні. Проте в Україні тільки 20% пацієнтів звертаються до лікарів первинної ланки при виникненні проблем зі здоров’я, тоді як інші 80% звертаються напряму до лікарів-спеціалістів, до фармацевтів в аптеках, займаються самолікуванням. Така ситуація призводить одночасно до неефективного витрачання ресурсів системи, а також становить небезпеку для здоров’я пацієнтів.

Поточне фінансування первинної ланки є вкрай низьким, не працює механізм стимулювання праці медичних працівників, що надають первинну медичну допомогу, лікарі отримують заробітну платню без врахування результатів роботи. Рівень забезпеченості обладнанням є низьким.

Слабка первинна ланка медичного обслуговування, на якій відбувається найбільше контактів пацієнта із системою охорони здоров’я, не сприяє попередженню та виявленню захворювань на ранніх стадіях, а також зниженню факторів ризику розвитку захворювань.

Обґрунтування, чому саме ця проблема була вибрана як пріоритет

Добре організована робота первинної ланки є основою для ефективної роботи системи охорони здоров’я, організації профілактики захворювань, зниження поширеності факторів ризику.

2. Ключові кількісні показники, якими характеризується ситуація.

Очікувана тривалість життя при народженні.

Україна суттєво відстає від сусідніх держав за показниками очікуваної тривалості життя:

Країна Показник (останній наявний рік: 2013 або 2014)
Європейський регіон 77.51
ЄС 80.87
Україна 71.37
Польща 77.89
Литва 74.79
Словаччина 77.07

Середня тривалість госпіталізації.

Україна має суттєво вищі показники тривалості госпіталізації в порівнянні з країнами ЄС.

Країна Показник (останній наявний рік: 2013 або 2014)
Європейський регіон 8.7
ЄС 8.2
Україна 11.8
Польща 6.9
Литва 8.0
Словаччина 7.3

3. Мета, яку ми хочемо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

В середньостроковій перспективі – створення та запровадження нової моделі фінансування, яка передбачає чіткі та прозорі гарантії держави щодо обсягу безоплатної медичної допомоги, кращий фінансовий захист громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних коштів та скорочення неформальних платежів, створення стимулів до поліпшення якості медичної допомоги, що надається населенню державними та комунальними закладами охорони здоров’я, та підвищення ефективності процесу її надання.

До кінця 2017 року – запровадження нових методів фінансування первинної допомоги з використанням нормативу на одного жителя, визначення гарантованого пакету послуг, а також фінансування спеціалізованої допомоги за принципами глобального бюджету. Забезпечення доступу до якісної первинної медичної допомоги для всього населення України.

4. Цільові кількісні показники яких ми маємо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

В результаті запровадження реформи фінансування охорони здоров’я, ми очікуємо покращення наступних показників:

2013 2017 2018 2019 2020
Середня тривалість госпіталізації 11.8 11.0 10.5 9.5 9.2
Рівень госпіталізації пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями(на 1 000 населення) 39 38 36 33 30
Число лікарів первинної ланки, що надають послуги ПМД згідно з договорами, укладеними із населенням 0 7 000 10 000 15 000 20 000

5. Відповідність пріоритету Програмі діяльності КМУ, іншим стратегічним документам, міжнародним зобов’язанням, зокрема Угоді про асоціацію

Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020» (Указ Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015), основною метою якої є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі. Для досягнення цієї мети, рух уперед має забезпечуватися за кількома основними векторами, одним з яких є гарантування безпеки життя та здоров’я людини, що неможливе без ефективної медицини та реформи системи охорони здоров’я. План пріоритетних дій Уряду на 2016 рік(IV. Соціальна і гуманітарна політика, 5. Рішучий крок до сучасної системи фінансування охорони здоров’я, 7.Реорганізація системи первинної та вторинної медичної допомоги): середньостроковий план співпадає з пріоритетом роботи Уряду на 2016 р. у впровадженні реформи фінансування охорони здоров’я.

6. Що вже було зроблено в попередній період

30.11.2016 Урядом прийнято: проект розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я України»; проекти постанов Кабінету Міністрів України: «Про затвердження порядку утворення госпітальних округів»; «Про внесення змін до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ»;

проект постанови Кабінету Міністрів України: «Про утворення Національної служби здоров’я України» – знаходиться на розгляді в зацікавлених ЦОВВ, після чого буде направлено на правову експертизу до Мін’юсту та в установленому порядку подано на розгляд Уряду.

7. Суть підходу, який пропонується обрати в середньостроковій перспективі

Проведено аналіз трьох можливих варіантів вирішення проблеми: фінансування охорони здоров’я шляхом добровільного приватного медичного страхування; фінансування охорони здоров’я шляхом запровадження обов’язкового медичного страхування з оплатою індивідуальних внесків у якості нарахувань на фонд заробітної плати; універсальне медичне страхування з повною оплатою з державного бюджету. За результатами аналізу було обрано варіант універсального медичного страхування. Універсальне медичне солідарне страхування передбачає, що фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок коштів, зібраних до Державного бюджету у вигляді загальнонаціональних податків. Таким чином досягається перший елемент медичного страхування, суть якого полягає в тому, що посильні грошові внески на випадок хвороби сплачуються великою кількістю громадян заздалегідь, а зібрані кошти спрямовуються на лікування тих, кого спіткала хвороба.

Ця частина моделі не потребує змін, оскільки в Україні передоплата громадянами за медичне обслуговування уже сьогодні здійснюється у вигляді сплати загальних податків до державного бюджету. Подібна практика поширена в багатьох високорозвинених країнах світу, у т.ч. майже у половині країн – членах ЄС (Велика Британія, Іспанія, Італія, Ірландія, усі Скандинавські країни тощо), і набуває дедалі більшого поширення.

Пропонується запровадити другий обов’язковий елемент медичного страхування – чіткі правила передоплати за конкретно одержану у разі настання хвороби необхідну медичну допомогу. Необхідно буде змінити не принцип збору коштів, а принцип їх використання. На сьогоднішній день бюджет охорони здоров’я розподіляється між закладами незалежно від кількості та якості наданих ними послуг. Після запровадження страхової моделі, постачальники послуг повинні будуть перейти на договірні стосунки з державою, змагаючись за право обслуговувати громадян за кошти державного медичного страхування.

Фінансово-економічне обґрунтування. Нова модель дозволить значно підвищити ефективність використання бюджетних коштів та зменшити рівень платежів, що здійснюються безпосередньо пацієнтами з власних кишень в момент отримання медичних послуг або придбання лікарських засобів.

Регуляторний вплив. Запровадження моделі потребуватиме прийняття постанов Кабінету Міністрів про створення національного страховика у статусі центрального органу виконавчої влади, внесення змін до формули розподілу медичної субвенції, спрощення бюджетної класифікації для надавачів медичної допомоги, а також затвердження порядку формування госпітальних округів та їх переліку.

Необхідно буде розробити низку актів МОЗ для затвердження стандартів надання послуг медичними закладами, складу послуг первинної, вторинної та третинної допомоги, типових форм та договорів для участі у системі медичного страхування, інструктивних та роз’яснювальних матеріалів та навчальних посібників.

8. Послідовність кроків, які планується зробити у 2017 році

Кроки Пояснення, обґрунтування Відповідальні, включаючи інші державні органи Терміни (квартал) Що дасть реалізація цього кроку (очікуваний результат)
1. Прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції реформи фінансування охорони здоров’я» здійснення практичних кроків протягом 2016—2020 років для виконання реформи фінансування охорони здоров’я в Україні як пускового механізму реформи національної системи охорони здоров’я МОЗ Протягом 2017 року, починаючи з І кварталу Розпочато реформу згідно принципів, закладених в Концепції
2. Створення Національної служби здоров’я Створення служби необхідне для запровадження нового принципу фінансування охорони здоров’я МОЗ І квартал 2017 Створення Служби покладе початок стратегічним закупівлям медичних послуг, дозволить розпочати реформу фінансування охорони здоров’я
3. Визначення державного гарантовано пакету медичних послуг на первинній ланці Визначення пакету послуг необхідне для визначення чітких зобов’язань держави щодо фінансування медичної допомоги МОЗ І квартал 2017 Прозорий та зрозумілий обсяг послуг, що громадяни можуть отримати в закладах охорони здоров’я
4. Затвердження нормативно-правових актів щодо надання управлінської та фінансової автономії бюджетним закладам охорони здоров’я, що передбачають реорганізацію медичних закладів Управлінська та фінансова автономії є передумовою для зміни системи фінансування МОЗ І квартал 2017 Надання достатнього рівня управлінської та фінансової автономії дасть змогу закладами гнучко і незалежно від інших сторін організовувати свою власну діяльність для виконання умов фінансування, що визначені Національною службою здоров’я
5. Запровадження нового механізму фінансування первинної медичної допомоги Первинна ланка є ключовим компонентом системи охорони здоров’я для підвищення економічної ефективності. Більшість хвороб можуть бути проліковані/контрольовані саме на рівні первинної допомоги МОЗ ІІІ квартал 2017 Фінансування первинної ланки за новими принципами, вільний вибір лікаря, вища вмотивованість лікаря надавати кращі послуги
6. Запровадження навчальних програм для лікарів первинної ланки Для ефективного впровадження реформ необхідним є не тільки зміна принципу оплати праці лікарів, але й навчання медичних працівників МОЗ ІІ квартал 2017 Лікарі первинної ланки готові до впровадження реформи, забезпечені необхідними знаннями для надання якісно нових послуг
7. Створення інструментів електронної охорони здоров’я для збору і обробки медичних, фінансових та управлінських даних Сучасна система охорони здоров’я потребує надійних даних щодо надання послуг, витрат, результатів роботів МОЗ ІІ квартал 2017 Наявність надійних даних для прийняття рішень в управлінні системою охорони здоров’я
8. Забезпечення обладнання для роботи електронної охорони здоров’я Обладнання включатиме комп’ютерну техніку для надавачів послуг, у 2017 – особливо для лікарів первинної ланки МОЗ ІІ квартал 2017
9. Аналіз витрат на надання медичної допомоги, аналіз вартості медичної допомоги В Україні відсутня інформація щодо вартості надання конкретних послуг в системі охорони здоров’я. Ця інформація є критичною для подальшого впровадження реформи фінансування МОЗ Протягом 2017 року, починаючи з І кварталу Доступність надійних даних щодо витрат в сфері охорони здоров’я, собівартості надання медичної допомоги за конкретними нозологіями
10. Створення госпітальних округів Госпітальний округ – це функціональне об’єднання закладів охорони здоров’я, розміщених на відповідній території, що забезпечує надання  вторинної медичної допомоги МОЗ Протягом 2017 року, починаючи з І кварталу Реорганізація системи надання вторинної медичної допомоги

2. Розвиток системи громадського здоров’я

1. Основні проблеми, які мають бути вирішені у цій сфері

Проблема перша: масштабний тягар хронічних неінфекційних захворювань.

Неінфекційні захворювання (діабет, злоякісні новоутворення, хвороби системи кровообігу, хронічні хвороби органів дихання) зумовлюють понад 2/3 загальної захворюваності та близько 86 % смертей в Україні. Основними передумовами високого рівня захворюваності є такі фактори ризику як тютюнопаління, зайва вага, брак фізичного навантаження та надмірне вживання алкоголю. Без негайних дій Україна може втратити наступне покоління через високі рівні смертності від хронічних неінфекційних захворювань.

Проблема друга: критичні рівні охоплення щепленнями.

В Україні катастрофічно знизився рівень охоплення дітей вакцинацією, який до 2008 року перевищував 95% з усіх дитячих інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики.

Проблема третя: ВІЛ-інфекція/СНІД та туберкульоз.

Україна залишається країною з високим рівнем поширення ВІЛ-інфекції та однією з п’яти країн з найвищим рівнем захворюваності на мультирезистентний туберкульоз у Східній Європі та Центральній Азії.

Проблема четверта: неготовність існуючої системи біологічної безпеки країни до відповіді на сучасні виклики.

Наявна лабораторна база не готова виявляти та ідентифікувати нові для країни особливо небезпечні інфекційні хвороби (наприклад, лихоманки Ебола, Марбург та Денге, пташиний грип, вірус Зіка тощо) та реагувати на можливі терористичні акти з використанням природних або генетично модифікованих патогенних мікроорганізмів та вірусів (біотероризм).

Проблема п’ята: безпека крові.

Служба крові в Україні децентралізована і характеризується нестачею важливих ресурсів: фінансових, матеріально-технічних, кадрових. У результаті громадяни не мають рівного та своєчасного доступу до якісних та безпечних компонентів донорської крові у необхідній кількості.

2. Ключові кількісні показники, якими характеризується ситуація

Україна суттєво відстає від сусідніх держав за показниками очікуваної тривалості життя. Для Європейського регіону цей показник становить 77,51, для країн ЄС – 80,87, України – 71,37. В той же час: для Польщі – 77,89, Литви – 74,79, Словаччини – 77,07. Наразі в Україні найвищі у Європі рівні смертності від хвороб системи кровообігу та мультирезистентного туберкульозу. На долю України припадає 25 % смертей від ВІЛ в країнах Східної Європи та Центральної Азії.

3. Мета, яку ми хочемо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року.

В середньостроковій перспективі – функціонування нової моделі системи громадського здоров’я, яка орієнтована на збереження та зміцнення здоров’я, збільшення тривалості та покращення якості життя, попередження захворювань, продовження активного та працездатного віку та, як результат, зменшення економічного навантаження на бюджет охорони здоров’я.

До кінця 2017 року – гармонізації законодавчої і нормативно-правової бази в сфері громадського здоров’я з європейським законодавством; поєднання принципів централізації та децентралізації через передачу окремо визначених функцій у сфері громадського здоров’я та ресурсів органам місцевого самоврядування; впровадження автоматизованої системи обліку в службі крові та створення єдиного національного реєстру донорів крові; запуск оновлених спеціальних мобільних протиепідемічних бригад.

4. Цільові кількісні показники яких ми маємо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року.

В середньостроковій перспективі:

зменшення передчасної смертності від хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень, діабету та хронічних хвороб органів дихання; зниження смертності від туберкульозу та ВІЛ; зниження захворюванності на вакцинокеровані інфекційні хвороби;

досягнення рівня добровільного безоплатного донорства, наближеного до 100 %; впровадження автоматизованої системи обліку в службі крові та створення єдиного національного реєстру донорів крові; налагодження надійної та чіткої автоматизованої системи тестування на трансфузійно-трансмісивні інфекції; створення структури національної системи крові.

До кінця 2017 року: Створення інструментів і механізмів у вигляді середньострокових стратегічних планів дій (заходів) держави для досягнення цільових показників.

5. Відповідність пріоритету Програмі діяльності КМУ, іншим стратегічним документам, міжнародним зобов’язанням, зокрема Угоді про асоціацію

Створення оптимальних умов для реалізації потенціалу кожної особи впродовж всього життя та досягнення адекватних стандартів якості життя та благополуччя населення є одним із основних завдань Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», затвердженої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5 та частиною зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Створення сприятливих умов для зміцнення та збереження здоров’я людей як найвищої соціальної цінності, забезпечення реалізації права особи на оздоровчу рухову активність стало передумовою схвалення у 2016 році Президентом України Національної стратегії з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація».

6. Що було зроблено в попередній період

Розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку системи громадського здоров’я в Україні» (30.11.2016 прийнято Урядом).

Розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення стратегії розвитку національної системи крові».

Створено державну установу «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України» та обрано, за результатами відкритиго конкурсу, генерального директора.

Передано майнові комплекси лабораторних центрів Державної санітарно-епідеміологічної служби України до Міністерства охорони здоров’я, проводиться їх аудит та оптимізація.

Проведено пілотування електронної інформаційної системи спостереження за захворюваннями. До впровадження проекту були залучені Київська, Львівська, Одеська, Дніпропетровська області та м. Київ.

7. Суть підходу, який пропонується обрати в середньостроковій перспективі

Впровадження нових підходів та програм для вирішення проблем громадського здоров’я, оскільки наявна система медичної допомоги в Україні фактично ігнорує профілактичну складову. Передбачено переорієнтацію фокусу системи охорони здоров’я від політики лікування до політики зміцнення та збереження здоров’я і попередження захворювань.

8. Послідовність кроків, які планується зробити у 2017 році

Кроки Пояснення, обґрунтування Відповідальні, включаючи інші державні органи Терміни (квартал) Що дасть реалізація цього кроку (очікуваний результат)
1. Прийняття Закону України про внесення змін додеяких законодавчих актів України у частині оптимізації системи центральних органів виконавчої влади у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення Після ліквідації Держсанепідслужби залишилися не врегульованими питання розподілу повноважень державного нагляду (контролю) серед центральних органів виконавчої влади МОЗ ІІ квартал 2017 Ефективно працююча система контролю дотриманням вимог санітарного законодавства
2. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту розпорядження про створення регіональної мережі центрів громадського здоров’я Незважаючи на розгалуженість існуючої лабораторної мережі, оснащення лабораторій колишніх санепідустанов, переважно, є застарілим, відсутні системи контролю якості досліджень, стандартні операційні процедури не використовуються, витратні матеріали недофінансовуються МОЗ ІV квартал 2017 Ефективне використання наявних ресурсів
3. Розроблення Національного плану заходів щодо неінфекційних захворювань для досягнення глобальних цілей сталого розвитку на період до 2030 року Існуюча система не визначає чіткі пріоритети у напрямку подолання тягаря неінфекційних захворювань, основна частка яких припадає на серцево-судинні, онкологічні, хронічні легеневі захворювання та діабет, а також які пов’язані спільними поведінковими факторами ризику МОЗ

інші ЦОВВ

IV квартал 2017 Затвердження та впровадження Національного плану заходів та досягення стратегічних цілей з подолання НІЗ
4. Запуск національної електронної інформаційної системи епіднагляду (спостереження) за захворюваннями Система епідеміологічного нагляду потребує уніфікованої електронної автоматизованої підтримки для забезпечення контролю за інфекційними захворюваннями в режимі реального часу (24/7) та бути інтегрованою і міжнародні системи оперативного сповіщення МОЗ IV квартал 2017 Удосконалення системи епідеміологічного нагляду та контролю за інфекційними хворобами
5. Затвердження Стратегї та Плану заходів з імунопрофілактики на період 2018–2021 років В Україні катастрофічно знизився рівень охоплення дітей вакцинацією, який до 2008 року перевищував 95% з усіх дитячих інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики МОЗ II квартал 2017 Створення стійкої системи імунопрофілактики
6. Затвердження та впровадження стретегій та планів заходів (державних програм) з подолання епідемії туберкульозу, ВІЛ-інфекції/ СНІДу;зниження фінансової залежності від зовнішнього фінансування Прискорення відповіді на епідемії в рамках стратегії «Fast track 90-90-90» та Комплексного плану дій щодо боротьби з туберкульозом МОЗ

Мінсоцполітики

I—IV квартал 2017 Забезпечення заходів сталої відповіді на епідемії із туберкульозу, ВІЛ-інфекції/ СНІДу
7. Створення єдиної системи біобезпеки та біозахисту за принципом «Єдине здоров’я» Забезпечення функціонування стійкої та дієвої національної системи біологічної безпеки та біозахисту та забезпечення надійного контролю за особливо небезпечними інфекційними захворюваннями та відповідного реагування на потенційні виклики та загрози. МОЗ I—IV квартал 2017 Затвердження та впровадження стратегій та планів заходів (державних програм) з біобезпеки та біозахисту, поновлення діяльності спеціальної мобільної протиепідемічної бригади, забезпечення її необхідним транспортом та обладнанням, розробка програми та системи державного моніторингу природних вогнищ та переносників особливо небезпечних природно-вогнищевих інфекційних захворювань, запровадження електронної системи (бази даних) контролю небезпечних інфекційних захворювань, розробка навчальних програми для навчання правилам біобезпеки та біозахисту для персоналу системи охорони здоров’я, та для персоналу «першої лінії контакту» з інфікованими (прикордонники, поліція, працівники ДСНС, митники)
8. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту розпорядження «Про схвалення стратегії розвитку національної системи крові» здійснення практичних кроків протягом 2016–2020 років для створення Національної системи крові МОЗ І квартал 2017 Дозволить офіційно розпочати реформу відповідно до принципів, закладених в стратегії
9. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів України проекту розпорядження «Про затвердження плану реалізації стратегії розвитку національної системи крові» здійснення практичних кроків протягом 2016–2020 років для створення Національної системи крові МОЗ І квартал 2017 Дозволить здійснювати реформу відповідно до принципів, закладених в стратегії
10. Прийняття Закону України про внесення Закону України про донорство крові та її компонентів у частині визначення повноважень, відповідальності та рівнів звітності, створення належних умов для ведення господарської діяльності Створення національної системи крові потребує врегулювання питання розподілу повноважень, відповідальності та рівнів звітності, визначення умов ведення господарської діяльності з метою забезпечення належного управління та нагляду в даній сфері МОЗ ІІ квартал 2017 Ефективно працююча система контролю дотриманням вимог законодавства у сфері донорства крові та її компонентів, безпеки крові
11. Створення Національного трансфузіологічного центру здійснення практичних кроків протягом 2016–2020 років для створення Національної системи крові МОЗ І—ІІ квартал 2017 Дозволить здійснювати реформу відповідно до принципів, закладених в стратегії та здійснювати управління реформою

3. Збільшення доступності лікарських засобів

1. Основні проблеми, які мають бути вирішені у цій сфері

Україна на сьогоднішній день залишається єдиною країною Європи, де громадяни несуть на собі значний тягар необхідності сплати вартості лікарських засобів під час лікування у госпітальному та амбулаторному сегменті.

2. Ключові кількісні показники, якими характеризується ситуація

Обсяг ринку лікарських засобів, які продаються через роздрібну аптечну мережу, становив у 2015 році близько 45 млрд. грн., за дев’ять місяців 2016 р. близько 35 млрд. грн., що на 18,5 відсотків вище, чим за аналогічний період 2015 р., при чому 100 % з таких витрат були сплачені безпосередньо за власний рахунок громадян.

Незважаючи на те, що більшість генеричних лікарських засобів в Україні є дешевшими, ніж у сусідніх державах, їх вартість є суттєвою для громадян, адже вони змушені оплачувати повну вартість курсів лікування за власний рахунок, що призводить до того, що українці:

  • споживають менше лікарських засобів, ніж потребують;
  • вживають здебільшого генеричні препарати, низького та середнього цінового сегмента (близько 85—90 відсотків загального обсягу реалізації);
  • споживають велику кількість лікарських засобів, які не є життєво необхідними та не використовуються в настановах та формулярах держав Європи (серед топ-30 лідерів продажу роздрібного сектору 50 відсотків становлять другорядні засоби).

3. Мета, яку ми хочемо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

Запровадження системи відшкодування вартості основних лікарських засобів включених до Національного переліку основних лікарських засобів, дасть змогу зменшити видатки домогосподарств, що були сплачені безпосередньо за власний рахунок громадян під час лікування у госпітальному та амбулаторному сегменті.

Реформування принципів державного регулювання цін на лікарські засоби, з врахування досвіду та принципів Європейського Союзу. А саме держава регулює ціни виключно на лікарські засоби, що закуповуються або відшкодовуються за державні (муніципальні) кошти. Регулювання ціни на вільному ринку відбувається за принципами вільної конкуренції.

Регулювання цін на лікарські засоби, за які відшкодовуються державні (муніципальні) кошти або у системі реімбурсації, здійснюється із застосуванням зовнішнього та/або внутрішнього реферування цін лікарських засобів включених до Національного переліку основних лікарських засобів. Зовнішнє реферування має здійснюватись з сусідніми країнами зі схожими соціально-економічними показниками життя населення.

4. Цільові кількісні показники, яких ми маємо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

Збільшення споживання лікарських засобів за рахунок застосування програм відшкодування вартості або у системі реімбурсації відповідно до коштів виділених на ці програми.

Зменшення споживання лікарських засобів, які не є життєво необхідними та не використовуються в настановах та формулярах держав Європи шляхом обов’язкового застосування для публічних закупівель або у системі реімбурсації Національного переліку основних лікарських засобів.

5. Відповідність пріоритету Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, іншим стратегічним документам, міжнародним зобов’язанням, зокрема Угоді про асоціаці

Пунктом 9 Плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2016 р. № 418-р, визначено збільшення доступності лікарських засобів.

6. Що вже було зроблено в попередній період

У 2012—2013 роках реалізовано успішний пілотний проект з реімбурсації лікарських засобів проти гіпертонії. Реалізація зазначеного проекту сприяла збільшенню обсягу споживання ліків проти гіпертонії. Кількість звернень до лікарів первинної ланки та поліклінік зросла з 4 відсотків до 51 відсотка, а звернення по невідкладну допомогу знизилися на 20 відсотків. Ціни на дороговартісні препарати, що підлягали реімбурсації, знизилися на 10 відсотків.

7. Суть підходу, який пропонується реалізувати в середньостроковій перспективі

Запровадження системи відшкодування вартості основних лікарських засобів включених до Національного переліку основних лікарських засобів, дасть змогу зменшити видатки домогосподарств, що були сплачені безпосередньо за власний рахунок громадян під час лікування у госпітальному та амбулаторному сегменті.

Реформування принципів державного регулювання цін на лікарські засоби, з врахування досвіду та принципів Європейського Союзу. А саме держава регулює ціни виключно на лікарські засоби, що закуповуються або відшкодовуються за державні (муніципальні) кошти. Регулювання ціни на вільному ринку відбувається за принципами вільної конкуренції.

Регулювання цін на лікарські засоби, за які відшкодовуються державні (муніципальні) кошти або у системі реімбурсації, здійснюється із застосуванням зовнішнього та/або внутрішнього реферування цін лікарських засобів включених до Національного переліку основних лікарських засобів. Зовнішнє реферування має здійснюватись з сусідніми країнами зі схожими соціально-економічними показниками життя населення.

8. Послідовність кроків, які планується зробити у 2017 році

Кроки Пояснення, обґрунтування Відповідальні, включаючи інші державні органи Терміни (квартал) Що дасть реалізація цього кроку (очікуваний результат)
1. Запровадження відшкодування вартості основних лікарських засобів включених до Національного переліку основних лікарських засобів для лікування окремих захворювань необхідність запровадження системи реімбурсації лікарських засобів МОЗ

Держлікслужба

Мінекономрозвитку

протягом 2017 року підвищення рівня інвестиційної привабливості українського фармацевтичного ринку та здешевлення ліків
2. Регулювання цін на лікарські засоби, за які відшкодовуються за державні (муніципальні) кошти або у системі реімбурсації Необхідність застосуванням зовнішнього та\або внутрішнього реферування цін МОЗ

Держлікслужба

Мінекономрозвитку

Мінфін

протягом 2017 року підвищення рівня інвестиційної привабливості українського фармацевтичного ринку та здешевлення ліків

4. Реформування екстреної медичної допомоги (ЕМД) та медицини катастроф (МК)

1. Основні проблеми, які мають бути вирішені у цій сфері

недостатність фінансового забезпечення.

Створення регіональних оперативно-диспетчерських служб центрів ЕМД та МК з GPS-технологіями передбачає значні фінансові витрати. За інформацією центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф розбудова оперативно-диспетчерських служб потребує додаткового фінансування із Державного бюджету у сумі 392182,22 тис. грн., з них на:

– оперативно-диспетчерські служби центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф – 224609,15 тис. грн., а саме: комплект серверного та мережевого устаткування – 55933,92 тис. грн.; телекомунікаційне обладнання – 69056,16 тис. грн.; комплект обладнання для стабілізації напруги – 10475,00 тис. грн.; джерело безперебійного живлення – 7865,66 тис. грн.; автоматизоване робоче місце диспетчера виклику та напрямку – 45277,22 тис. грн.; устаткування автомобілів – 30741,37 тис. грн.; система зберігання даних та запису звернень, проектні роботи – 5259,80 тис. грн.;

– радіозв’язок – 167573,07 тис. грн.,а саме: радіостанція стаціонарна – 31643,39 тис. грн.; радіостанція автомобільна – 59754,38 тис. грн.; радіостанція портативна – 76175,31 тис. грн.

відсутність повної законодавчої бази функціонування відділень екстреної медичної допомоги.

На даний момент відсутні наскрізні протоколи надання допомоги на догоспітальному та госпітальному етапі.

необхідність розроблення нових програм для вдосконалення знань працівників системи ЕМД та МК.

Освітні програми, які не відповідають сучасному рівню розвитку медичної науки.

Ця проблема поступово формувалась протягом останніх десятиліть через те, що освітні програми не переглядались і не узгоджувались із сучасними міжнародними стандартами надання невідкладної допомоги.

Невідповідність освіти спеціалістів, які зобов`язані надавати невідкладну допомогу, зумовлює більший відсоток летальних випадків при надзвичайних ситуаціях, чого можна уникнути, переглянувши національні освітні програми і узгодивши із сучасними міжнародними стандартами. На даний момент відсутні наскрізні протоколи надання допомоги на догоспітальному та госпітальному етапі.

спеціалізований санітарний транспорт та медична техніка в середньому на 60-70% застарілі, фізично зношені та потребують заміни. Недостатність фінансового забезпечення.

На виконання Закону України «Про екстрену медичну допомогу» центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф потребують першочергового забезпечення спеціалізованими санітарним транспортом.

Загальна кількість спеціалізованого санітарного транспорту відповідно до нормативу (у т. ч. + 25 % резерву)  має бути – 4426 одиниць, з них: тип В – 3665 одиниць, тип С – 761 одиниця.

Загальна наявна кількість спеціалізованого санітарного транспорту – 2965 одиниць, з них: тип В – 2725 одиниць, тип С – 240 одиниць.

Із загальної кількості наявного спеціалізованого санітарного транспорту з терміном експлуатації:

– до 5 років – 1732 одиниці, з них: тип В – 1528 одиниць, тип С – 204 одиниці;

– до 5-10 років – 510 одиниць, з них: тип В – 483 одиниці, тип С – 27 одиниць;

– понад 10 років – 723 одиниці, з них: тип В – 714 одиниць, тип С – 9 одиниць;

Загальна кількість спеціалізованого санітарного транспорту, що підлягає:

– капітальному ремонту – 448 одиниць, з них: тип В – 434 одиниці, тип С – 14 одиниць;

– списанню – 438 одиниць, з них: тип В – 433 одиниць, тип С – 5 одиниць.

Враховуючи наведене, загальна потреба на 2017 рік у спеціалізованому санітарному транспортітипу В та типу С становить 1943 одиниці на загальну суму 3976898,8 тис.грн., з них: тип В  – 1451 одиниця на загальну суму 2377898,8 тис. грн.; тип С  – 492 одиниці на загальну суму  1599000,0 тис. грн.

необхідність введення професійних назв робіт «Інструктор з надання домедичної допомоги», «Парамедик», «Екстрений медичний технік» до Національного класифікатора України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» та Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженого наказом МОЗ від 29.03.2002 № 117.  Розробка та затвердження програми підготовки екстреного медичного техніка та парамедика.

2. Ключові кількісні показники, якими характеризується ситуація

Кількість областей, обладнаних оперативно-диспетчерськими службами центрів ЕМД та МК з GPS-технологіями.

Кількість відділень екстреної медичної допомоги, що відповідають Закону України «Про екстрену медичну допомогу», на даний час відсутні.

Кількість спеціалізованого санітарного транспорту в центрах екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

3. Мета, яку ми хочемо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

До кінця 2017 року– створення оперативно-диспетчерських служб центрів ЕМД та МК з GPS-технологіями у всіх областях; розпочати створення відділень екстреної допомоги.

В середньостроковій перспективі – забезпечити законодавчу базу для функціонування відділень екстреної допомоги.

В середньостроковій перспективі – закупівля спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

В середньостроковій перспективі – затвердження та впровадження нових спеціальностей: «Інструктор з надання домедичної допомоги», «Парамедик», «Екстрений медичний технік».

4. Цільові кількісні показники яких ми маємо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

Станом на сьогодні в Україні функціонують оперативно-диспетчерські служби центрів ЕМД та МК з GPS-технологіями у Дніпропетровській, Харківській, Херсонській областях та місті Києві.

В середньостроковій перспективі  планується завершити створення оперативно-диспетчерських служб центрів ЕМД та МК з GPS-технологіями у всіх областях України – 25 областей, у тому числі дооснащення вищезазначених  ОДС, на загальну суму 392 182,22 тис. грн.

В середньостроковій перспективі  є необхідність в закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у кількості 1943 одиниці на загальну суму 3976898,8 тис.грн. Розробка та затвердження програми підготовки екстреного медичного техніка та парамедика.

5. Відповідність пріоритету Програмі діяльності КМУ, іншим стратегічним документам, міжнародним зобов’язанням, зокрема Угоді про асоціацію

Закон України «Про екстрену медичну допомогу».

6. Що вже було зроблено в попередній період

На сьогодні функціонують у штатному режимі оперативно-диспетчерські служби центрів ЕМД та МК з GPS-технологіями у м. Києві, Дніпропетровській, Херсонській, Харківській областях; у режимі тестування апаратно-програмного комплексу оперативно-диспетчерські служби центрів ЕМД та МК у Вінницькій та Полтавській областях.

7. Суть підходу, який пропонується обрати в середньостроковій перспективі

Створення єдиних регіональних оперативно-диспетчерських служб, закупівля спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Проведення аналізу протоколів надання екстреної медичної допомоги.

Вивчення досвіду розвинених європейських країн щодо діяльності відділень невідкладної (екстреної) медичної допомоги та запровадити їх в Україні, врахувавши особливості національної системи охорони здоров’я.

Впровадження нових програм для вдосконалення знань працівників системи ЕМД та МК.

8. Послідовність кроків, які планується зробити у 2017 році

Кроки Пояснення, обґрунтування Відповідальні, включаючи інші державні органи Терміни (квартал) Що дасть реалізація цього кроку (очікуваний результат)
1. Створення оперативно-диспетчерських служб 1. Закон України «Про екстрену медичну допомогу»; Обласні державні адміністрації

МОЗ

IV квартал 2017 року 1. Створення нового підходу до надання екстреної медичної допомоги, що:- забезпечить своєчасною та якісною екстреною медичною допомогою населення України при станах, що загрожують життю або різко погіршують стан здоров’я хворих або постраждалих;- зменшить смертність осіб, потребуючих надання екстреної медичної допомоги, на догоспітальному етапі.
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 № 1119 «Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події»; 2. Виконання встановленого нормативу прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події.
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 № 1118 «Про затвердження Порядку інформування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги про виклик екстреної медичної допомоги та їх направлення на місце події» 3. Прийняття, формування, передача інформації, інформаційна підтримка та координація дій бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги і закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги.
4. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 № 978 «Про забезпечення системи екстреної медичної допомоги телекомунікаційним ресурсом» 4. Зміна порядку маршрутизації трафіка екстрених викликів 103 в телекомунікаційній мережі загального користування України із районного рівня до рівня області.Телекомунікаційна захищена мережа міжрегіонального та регіонального рівнів.Комплексна система захисту інформації.
2. Закупівля спеціалізованого санітарного транспорту 1. Закон України «Про екстрену медичну допомогу». Обласні державні адміністрації

МОЗ

В середньостроковій перспективі 1. Передбачення фінансування видатків на здійснення заходів, спрямованих на поступове оновлення автопарку центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.- Забезпечення своєчасною та якісною екстреною медичною допомогою населення України при станах, що загрожують життю або різко погіршують стан здоров’я хворих або постраждалих;- Зменшення смертність осіб, потребуючих надання екстреної медичної допомоги, на догоспітальному етапі.
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 № 1119 «Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події». 2. Виконання встановленого нормативу прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події.
3. Наказ МОЗ від 05.08.2013 № 690 «Про норми оснащення транспортними засобами закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги». 3. Забезпечення спеціалізованим санітарним транспортом відповідно до нормативу
3. Затвердження та впровадження нових професій:- визначення освітньо-кваліфікаційних вимог та характеристик за професіями «Інструктор з надання домедичної допомоги», «Парамедик», «Екстрений медичний технік»;- визначення розрахункової потреби у цих спеціалістах;- розроблення програми підготовки цих спеціалістів;- визначення соціального захисту цих спеціалістів;- введення вказаних професій до Державного класифікатора професій Відповідно до світових стандартів МОЗ

МОН

В середньостроковій перспективі Покращення ефективності надання екстреної медичної допомоги населенню
4. Створення відділень екстреної медичної допомоги у лікарнях інтенсивного лікування Відповідно до світових стандартів Обласні державні адміністрації

МОЗ

В середньостроковій перспективі Покращення ефективності надання екстреної медичної допомоги населенню
5. Впровадження нових освітніх програм для вдосконалення знань працівників системи ЕМД та МК Відповідно до світових стандартів МОЗ

МОН

В середньостроковій перспективі Покращення ефективності надання екстреної медичної допомоги населенню

5. Удосконалення надання високоспеціалізованої медичної допомоги

1. Основні проблеми, які мають бути вирішені у цій сфері

Хвороби системи кровообігу — одна із найважливіших медико-біологічних та соціальних проблем в Україні. Вони посідають перше місце у структурі хвороб, зумовлюють майже дві третини всіх випадків смерті та третину причин інвалідності. Смертність від хвороб системи кровообігу серед населення України залишається найвищою у Європі.

Щорічно від серцево-судинних захворювань в Україні помирає понад 405 тисяч осіб, тобто в середньому щодня помирає  майже 1 тисяча осіб.

Соціально-економічними наслідками несприятливої медико-демографічної ситуації, збільшення загального тягаря хвороб системи кровообігу, передчасної смертності населення України є не лише зменшення років потенційного життя та збільшення величини безповоротних втрат унаслідок смерті, а й значні економічні збитки.

Хвороби системи кровообігу в Україні є соціальною проблемою, для розв’язання якої необхідні державна підтримка, координація зусиль усіх органів виконавчої влади для запобігання та зниження рівня захворюваності на хвороби системи кровообігу, забезпечення лікуванням невідкладних станів, загрожуючих життю хворих із серцево-судинною та судинно-мозковою патологією, зниження показників інвалідності та смертності від їх ускладнень, а також збільшення тривалості та покращення якості життя пацієнтів.

Впровадження в усіх регіонах (з урахуванням місцевих особливостей) якісної та доступної діагностики, ургентної догоспітальної та госпітальної допомоги пацієнтам із хворобами системи кровобігу є питанням національної безпеки.

У ситуації, коли бюджетне фінансування вкрай обмежено, необхідні нестандартні підходи з удосконалення надання медичної допомоги пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями на усіх рівнях.

Остаточно не визначено питому вагу коштів державного бюджету на фінансування обсягу медичної допомоги для забезпечення лікуванням хворих із хворобами системи кровообігу відповідно до потреби, в тому числі гарантованого обсягу при гострій серцево-судинній патології.

Не створено механізмів стимулювання праці медичних працівників закладів охорони здоров’я/наукових установ, які здійснюють діяльність пов’язану з із застосуванням високотехнологічних процедур.

Недостатнє забезпечення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я/наукових установ, які здійснюють діяльність, пов’язану з наданням високоспеціалізованої допомоги хворим із хворобами системи кровообігу (в т. ч. закладів охорони здоров’я, у яких може здійснюватися трансплантація).

Недостатнє кадрове забезпечення.

Потребує удосконалення нормативно-правова база з питань надання кардіохірургічної та інтервенційної кардіологічної допомоги населенню України.

2. Ключові кількісні показники, якими характеризується ситуація

У 2015 році в Україні працювало 23 центри/відділення серцево-судинної хірургії, у яких було виконано  виконано більше 24 тисяч оперативних втручань на відкритому серці при розрахункові потребі 140 тисяч, тобто потреба пацієнтів задоволена на 17,2 %. Летальність складає 1,3 %.

Виконано більше 29 тисяч коронарографій при розрахунковій потребі 200 тисяч діагностичних процедур, потреба задоволена на 14,6 %.

В Україні щороку народжується майже 5 тисяч дітей з природженими вадами розвитку системи кровообігу, без хірургічного втручання 42 % пацієнта помирає у дитячому віці, близько 90 % з них у віці до 1 року.

Світова статистика стосовно кількості кардіохірургічних втручань на 1 мільйон населення складає: в країнах Європи – 569, у США – 1 222, в Україні лише 211.

Співвідношення кардіохірургічних центрів до кількості населення: у США – 1 центр на 120 тис. населення, у країнах Європи 1 центр на 500 тис. населення, в Україні – 1 центр на 2,4 млн. населення, що є недостатнім.

У 2015 році в Україні зареєстровано 42,3 тисяч інфарктів, майже половину цих пацієнтів госпіталізують з гострим коронарним синдромом і стійкою елевацією сегмента ST (STEMI). Життєво важливим компонентом лікування STEMI пацієнтів є механічна (перкутанна) реперфузія, яка проводиться як основний метод, та може поєднуватися з попередньою фібринолітичною терапією при тривалому транспортуванні пацієнта в спеціалізований центр. Обидві методи реперфузійної терапії недостатньо впроваджені в Україні.

У країнах Європейського товариства кардіологів реперфузію отримує 81% хворих з ГКС, з них три чверті первинне ПКВ (перкутанне коронарне втручання) і чверть попередню фібринолітичну терапію.

Первинні коронарні втручання у STEMI пацієнтів в Україні та країнах  Європейского товариства кардіологів: середній показник первинних коронарних втручань у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда у Європейському товаристві кардіологів становить 373 пацієнта на 1 млн. населення, в Україні у 2015 році середній показник первинних коронарних втручань 146 пацієнтів на  1 млн. населення, у 2014 році 128 пацієнтів на 1 млн. населення, що є недостатнім.

За даними Реєстру ПКВ реперфузійна терапія у 2015 році була проведена у у 47,8 % пацієнтів з ГКС з елевацією ST, у 2014 році у 42,7% пацієнтів з ГКС з елевацією ST,  у 2013 році у 23,4%.

У ряді областей України є проблемні питання з надання невідкладної медичної допомоги хворим на серцево-судинні захворювання у зв’язку із відсутністю ангіографічного обладнання (Сумська, Чернівецька, Луганська, Донецька області), потребують дооснащення ангіографами для проведення діагностичних та лікувальних процедур хворим з серцево-судинною патологією в гострих станах  та інфарктом міокарда: Вінницька, Запорізька, Рівненська, Дніпропетровська, Черкаська області, де вкрай необхідне обладнання (ангіографічне) застаріле, або його недостатньо, що не дає змогу надавати допомогу хворим на сучасному рівні.

З метою забезпечення невідкладною медичною допомогою хворих на гострий інфаркт міокарда та інші хвороби системи кровообігу необхідно передбачити кошти з державного бюджету у 2017 році для першочергового придбання ангіографічного обладнання для оснащення обласних кардіохірургічних центрів, відділень інтервенційної кардіології, оскільки закупівля високовартісного обладнання для забезпечення закладів охорони здоров’я для лікування хворих із хворобами системи кровобігу протягом 2010—2016 років не проводилася.

3. Мета, яку ми хочемо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

Питання організації невідкладної медичної допомоги пацієнтам із серцево-судинною патологією та гострим інфарктом міокарда на сучасному етапі є проблемою першочергового значення та потребує удосконалення.

Мета: забезпечити лікування невідкладних станів, загрожуючих життю хворих із хворобами системи кровообігу, знизити показники інвалідності та смертності від їх ускладнень, знизити коефіцієнт смертності дітей у віці до 1 року з вродженими вадами серця, а також збільшити тривалість і підвищити якість життя пацієнтів.

Необхідно підсилити центри кардіохірургії та інтервенційної кардіології,  забезпечити впровадження системного підходу в перкутанній реперфузійній терапії (первинне стентування) для ефективного лікування пацієнтів із ГІМ, серцево-судинною патологією, особливо у невідкладних станах,  організувати чітку взаємодію служби екстреної медичної допомоги та системи цілодобової (24/7) кардіологічної та кардіохірургічної допомоги, що дасть змогу забезпечити  доступність хворих на серцево-судинні захворювання до своєчасної високоспеціалізованої медичної допомоги.

Потребує забезпечення чітких та прозорих гарантій держави щодо обсягу безоплатної медичної допомоги у невідкладних станах для зменшення тягара оплати.

4. Цільові кількісні показники, яких ми маємо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року.

Основні діагностичні  пацієнтами високовартісних діагностичних та лікувальних процедур і лікувальні процедури у пацієнтів з гострою серцево-судинною патологією 2017 рік 2018 рік
Коронарографія пацієнтам з симптомами стабільної ІХС 30 000 35 000
Первинні коронарні стентування (механічна реперфузійна терапія пацієнтів з ГІМ) 15 000 18 000
Кількість оперативних кардіохіругічних втручань 30 000 35 000

При впровадженні сучасної системи лікування ГІМ  в Україні можливо збільшити кількість процедур у 2017 році до 180 пПКВ з ГІМ на 1 млн. населення, тобто збільшити на 20 % кількість високотехнологічних процедур на наявних потужностях кардіоцентрів, які вже існують, та забезпеченні розхідними матеріалами, забезпечивши пряму організаційну та контролюючу підтримку МОЗ.

В Україні потужностей центральних та регіональних кардіохірургічних центрів центрів інтервенційної кардіології достатньо для збільшення кількості оперативних втручань на серці протягом року до 30 тисяч, та проведення близько 30 тисяч коронарографій та 15 тисяч стентувань за умов повноцінного фінансування, дооснащення високовартісним обладнанням та забезпечення витратними матеріалами.

Для ефективного лікування пацієнтів із серцево-судинною патологією в гострих станах, які потребують екстреної допомоги, необхідно  посилення вже існуючих і створення нових центрів (потреба в ангіографічному обладнанні в обласних регіональних реперфузійних мережах України – як мінімум 21 ангіограф.

5. Відповідність пріоритету Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, іншим стратегічним документам, міжнародним зобов’язанням, зокрема Угоді з асоціацією.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2016 року № 418 «Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік» з метою боротьби із хворобами системи кровобігу аннями п. 8 передбачена розбудова регіональних реперфузійних мереж в областях, де вони відсутні та розширення існуючих, потреба у видатках становить 375 млн. грн., потреба для забезпечення функціонування мережі 275 млн. грн.

Кошти у 2016 році на зазначені цілі не виділені.

6. Що уже було зроблено в попередній період

2013 рік. 7 областей України (близько 30% населення країни) використовували перкутанні процедури реперфузиї і в більш, ніж 10 клінік організували роботу – 24/7/365.

2014 рік. Зруйнована інфраструктура для надання допомоги пацієнтам з ГІМ в трьох областях в результаті військової агресії. Проте, в тому ж році нам вдалося компенсувати «втрачену» кількість процедур і навіть збільшити кількість пПКВ в країні (пПКВ була доступна близько 30% населення України). «Втрачені області» були компенсовані новими реперфузійними мережами в інших областях країни

2015 рік. Перкутанна реперфузійна терапія стала доступна в 14 регіонах України (близько 60% населення країни) первинне стентування систематично проводиться 24/7/365.

За даними Реєстру ПКВ реперфузійна терапія у 2015 році була проведена у 47,8 % пацієнтів з ГКС з елевацією ST, у 2014 році у 42,7% пацієнтів з ГКС з елевацією ST,  у 2013 році у 23,4%.

У 2015 році було проведено 146 ПКВ з ГІМ на 1 млн. населення, що забезпечило зниження летальності з ГІМ до 5-7% у стаціонарах, де впроваджена система реперфузійної терапії.

У 2015 році в Україні працювало 23 центри/відділення серцево-судинної хірургії, у яких було виконано  виконано більше 24 тисяч оперативних втручань на відкритому серці при розрахункові потребі 140 тисяч, тобто потреба пацієнтів задоволена на 17,2%. Летальність складає 1,3%.

Виконано більше 29 тисяч коронарографій при потребі 200 тисяч діагностичних процедур, потреба задоволена на 14,6%.

У 2015 році в Україні відкрито 2 нових регіональних кардіохірургічних центри: Чернігів, Житомир.

У 2016 році в Україні відкрито 3 нових регіональних кардіохірургічних центри: Вінниця, Івано-Франківськ, Кропивницький.

7. Суть підходу, який пропонується реалізувати в середньостроковій перспективі

Створення інституційних основ для покращення якості надання високоспеціалізованої медичної допомоги хворим із серцево-судинною патологією, в тому числі і в гострих станах, що передбачає ефективне та своєчасне лікування пацієнтів, організацію чіткої взаємодії служби екстреної медичної допомоги та системи цілодобової (24/7) кардіохірургічної та кардіологічної допомоги.

Створення та розвиток «Регіональних реперфузійних мереж» з урахуванням наявних кардіохірургічних центрів забезпечить впровадження системного підходу в перкутанній реперфузійній терапії (первинне стентування) та догоспітальне застосування фібринолітиків (при тривалому транспортуванні) з подальшою перкутанною ангіопластикою інфарктної артерії.

8. Послідовність кроків, які планується зробити у 2017 році

Кроки Пояснення, обґрунтування Відповідальні, включаючи інші державні органи Терміни (квартал) Що дасть реалізація цього кроку (очікуваний результат)
1. Заходи із запобігання серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань Активна санітарно просвітницька робота серед населення;поінформованість населення про фактори  ризику та можливість запобігання серцево-судинним і судинно-мозковим захворюванням через ЗМІ;запобігання поширеності факторів  ризику серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань в Україні: профілактичні огляди населення на виявлення артеріальної гіпертензії,  надлишкової ваги,  боротьба з палінням та іншими факторами ризику На державному рівні:

МОЗ

МІП

Заклади,

підпорядковані МОЗ та НАМН

На регіональному рівні: органи місцевого самоврядування

Протягом 2017 року Профілактичні огляди  населення лікарями первинної медичної допомоги; виявлення факторів ризику та їх модифікація, формування груп ризику на виникнення захворювань, соціальна реклама та активна пропаганда здорового способу життя
2. Питання організації невідкладної медичної допомоги пацієнтам з гострим інфарктом міокарда. Впровадження проекту по створенню та розвитку «Регіональних реперфузійних мереж» Ініціатива впровадження проекту пояснюється низьким рівнем виявлення, діагностування та госпіталізації пацієнтів з ГІМ з елевацією сегмента ST за різними причинами. Метою проекта є впровадити системний підхід в перкутанній реперфузійній терапії (первинне стентування) та догоспітальне застосування фібринолітиків (при тривалому транспортуванні) з подальшою перкутанною ангіопластикою інфарктної артерії, а також об’єднати ресурси кожної області в єдину «Регіональну реперфузійну мережу» для найбільш ефективного лікування пацієнтів з ГІМ, організувати чітку взаємодію служби екстреної медичної допомоги та системи кардіологічної і кардіохірургічної допомоги На державному рівні:

МОЗ

Мінфін

Заклади, підпорядковані МОЗ та НАМН

На регіональному рівні: органи місцевого самоврядування із залученням цільових видатків на рівні місцевих бюджетів

Протягом 2017 року знизити госпітальну летальність у пацієнтів з ГІМ з елевацією сегмента ST (до 5-7 %)  у лікувальних закладах (показник у 2015 році  14,11 % )
3. Заходи із лікування серцево-судинної патології у рамках єдиного медичного простору Координація дій та логістики на усіх рівнях надання медичної допомоги. Збільшення кількості та доступності проведення  кардіохірургічних втручань у хворих на гостру серцево-судинну патологію (як і з застосуванням штучного кровообігу, так і малоінвазивні та «закриті» втручання, невідкладна аритмологія та ендоваскулярні процедури. Створення повного циклу з трансплантації серця та комплексу «серце-легені». На державному рівні:

МОЗ

Мінфін

Заклади, підпорядковані МОЗ та НАМН

На регіональному рівні: органи місцевого самоврядування із залученням цільових видатків на рівні місцевих бюджетів

Протягом 2017 року У 2017 році річна потреба України в операціях на серці 30 000 (з урахуванням «Хірургічного боргу» потреба 140 000 операцій)
4. Національна стратегія із запобігання та лікування серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань до 2021 року Серцево-судинні та судинно-мозкові захворювання є важливою соціальною  проблемою,  для розв’язання якої необхідні державна підтримка, координація зусиль усіх органів виконавчої  влади. З цією метою  повинна бути розроблена державна програма. МОЗ

НАМН

розробка проектів концепції – I півріччя 2017 р. та Державної програми – II півріччя 2017 р. Метою Програми є запобігання та зниження рівня захворюваності серцево-судинного і судинно-мозкового профілю, інвалідності  та смертності від її  ускладнень, а також збільшення тривалості і підвищення якості життя хворих

Напрям 2: Розвиток служби трансплантації.

1. Основні проблеми, які мають бути вирішені у цій сфері

Останнім часом процес формування національної служби трансплантації призупинено, а на деяких територіях відбуваються регресійні процеси. Ряд проблем організаційно-методичного та нормативно-правового забезпечення ефективного функціонування служби трансплантації залишаються невирішеними:

Основними причинами відставання трансплантаційної служби України від загальносвітових тенденцій розвитку галузі є:

відсутність єдиного Національного організаційно-методичного центру трансплантації (аналогу Національної організації трансплантології (Іспанія), Національної служби донорства (Велика Британія та країни Британського домініону) тощо);

відсутність державних трансплантаційних центрів. На даний час трансплантацією органів займаються відділення обласних клінічних лікарень, керівництво більшості яких не зацікавлено в розвитку високоспеціалізованого та в водночас високовартісного методу лікування;

відсутність адекватного потребам фінансування органної трансплантації. Трансплантаційні втручання та розвиток матеріально-технічної бази лежить тягарем на і так обмежених обсягах фінансування обласних лікарень. При чому трансплантаційну допомогу в зазначених лікарнях отримують громадяни з інших регіонів країни, на високовартісне лікування яких кошти місцевих бюджетів нерозраховані.

відсутність або вкрай спотворене уявлення суспільства про трансплантацію, в тому числі у зв’язку з відсутністю суспільного контролю за зазначеною діяльністю.

неадаптовані до соціально-економічного  середовища положення Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» (діючу редакцію Закону прийнято в 1999 році і фактично кожна його стаття потребує корекції);

остаточно не визначено питому вагу коштів державного бюджету на  фінансування трансплантації відповідно до 100% потреби;

не створено механізм стимулювання праці медичних працівників закладів охорони здоров’я/наукових установ, які здійснюють діяльність пов’язану з трансплантацією;

недостатнє забезпечення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я/наукових установ, які здійснюють діяльність пов’язану з трансплантацією (в т.ч. закладів охорони здоров’я в яких здійснюється вилучення органів та інших анатомічних матеріалів («бази вилучення органів»);

недостатнє кадрове забезпечення;

потребує удосконалення нормативно-правова база з питань трансплантації.

2. Ключові кількісні показники, якими характеризується ситуація

В Україні функціонують 5 центрів (відділень) трансплантації в Дніпропетровській, Запорізькій, Львівській, Одеській, Харківській областяхта ДУ «Національний інститут хірургії і трансплантологі ім.. О.О. Шалімова» НАМН України. В 2014 році перестали функціонувати центри (відділення) трансплантації в Донецькій та Луганській областях.

Середня кількість операцій з трансплантації органів складає близько 130 на рік, з них від донорів-трупів не перевищує 10%.

3. Мета, яку ми хочемо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

Надання якісної високоспеціалізованої медичної допомоги населенню шляхом збільшення кількості трансплантацій органів та інших анатомічних матеріалів.

Створення Національного організаційно-методичного центру трансплантації.

Створення державних трансплантаційних округів.

4. Цільові кількісні показники, яких ми маємо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

створення Національного організаційно-методичного центру трансплантації до кінця року;

створення державних трансплантаційних округів  на базі  ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова» НАМН України та у м. Запоріжжя у середньостроковій перспективі;

збільшення кількості трансплантацій органних пересадок до 200 і інших анатомічних матеріалів (кістковий мозок) до 200 до кінця року та збільшення до 350-400 органних пересадок і інших анатомічних матеріалів (кістковий мозок) до 350-400 у середньостроковій перспективі.

5. Відповідність пріоритету Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, іншим стратегічним документам, міжнародним зобов’язанням, зокрема Угоді з асоціацією

Затверджена 25 серпня 2015 року Указом Президента Національна стратегія у сфері прав людини передбачає, зокрема, забезпечення рівного доступу до високоякісної медичної допомоги; профілактику, раннє виявлення та ефективне лікування захворювань, забезпечення відповідності медичної інфраструктури потребам територіальних громад.

Створення Національної системи трансплантації в т.ч. спеціального органу передбачено дією  Глави 22, статті 426 та пункту d статті 427 та статті 428 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, та відповідає положенням:

Директиви 2004/23/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 31 березня 2004 року;

Директиви Комісії 2006/17/ЄС від 8 лютого 2007 року;

Директиви Комісії 2006/86/ЄС від 24 жовтня 2006 року, що впроваджує Директиву 2004/23/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 31 березня 2004 року.

6. Що уже було зроблено в попередній період

– Сформована мережа закладів охорони здоров’я/наукових установ, які здійснюють діяльність пов’язану з трансплантацією;

– в першому читанні прийнято проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині»;

– затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 22 грудня 2014 р. № 988 «Про затвердження показників безпеки і якості гомотрансплантата – серця донора-трупа», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 січня 2015 р. за № 11/26456;

– затверджено наказ МОЗ від 12 січня 2016 р. № 9 від «Про затвердження методик планування та розрахунку кількості лікарських засобів, медичних виробів, що закуповуються за рахунок та у межах відповідного обсягу видатків, затвердженого в державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, для забезпечення хворих, що перенесли або готуються до трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів та забезпечення ендопротезування», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 лютого 2016 р. за № 173/28303;

– затверджено наказ МОЗ від 22 січня 2016 р. № 38 «Про затвердження показників безпеки і якості гомотрансплантата- кишківника донора-трупа», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 лютого 2016 за № 205/28335;

– розроблено нову редакцію Інструкції щодо вилучення органів людини в донора-трупа, затвердженої наказом МОЗ від 25 вересня 2000 року №226 «Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації».

7. Суть підходу, який пропонується реалізувати в середньостроковій перспективі

Створення інституційної основи для покращення якості надання високоспеціалізованої медичної допомоги хворим з тяжкою патологією, що передбачає проведення трансплантації органів, тканин і клітин.

8. Послідовність кроків, які планується зробити у 2017 році

Кроки Пояснення, обґрунтування Відповідальні, включаючи інші державні органи Терміни (квартал) Що дасть реалізація цього кроку (очікуваний результат)
1. Прийняття другому читанні Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині». Законодавче обґрунтування створення Національного центру трансплантації МОЗ та відповідно національної трансплантаційної системи. МОЗ І—ІІ квартал 2017 Надасть можливість формувати підзаконну нормативно-правову базу для функціонування національної трансплантаційної системи
2. Розроблення та подання Кабінетові Міністрів проекту  розпорядження про внесення змін до Положення про МОЗ Приведення положення про МОЗ у відповідність до законодавства МОЗ ІІІ-IV квартал 2017 Дозволить в законодавчому полі створювати національну систему трансплантації
3. Створення Національного організаційно-методичного центру трансплантації МОЗ Створення Національної системи трансплантації в т.ч. спеціального органу передбачено  дією  Глави 22, статті 426 та пункту d статті 427 та статті 428 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та ЄС, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони МОЗ ІІІ-IV квартал 2017 Надасть змогу сформувати та розпочати роботу компетентної державної установи, яка організаційно-методично, інспекційно-контролюючо, трансплантаційно-координаційно та матеріально-технічно забезпечує діяльність пов’язану з трансплантацією в закладах охорони здоров’я та інших суб’єктах господарювання
4. Розробка Положення про Національну систему трансплантації Нормативне забезпечення функціонування національної системи трансплантації, що передбачає наявність Національного центру трансплантації, основні принципи формування трансплантаційних округів, функціонування служби трансплант-координації та фінансування діяльності, що пов’язана з трансплантацією, контролю та атестації закладів охорони здоров’я та інших суб’єктів господарювання, які провадять діяльність пов’язану з трансплантацією МОЗ ІІІ-IV квартал 2017 Нормативне-правове забезпечення функціонування національної системи трансплантації.

6. Розвиток соціальних та реабілітаційних послуг в територіальних громадах

1. Основні проблеми, які мають бути вирішені у цій сфері

– низький рівень охоплення якісними соціальними, реабілітаційними та психологічними послугами вразливих верств населення на рівні територіальних громад, в першу чергу, осіб з інвалідністю, дітей, літніх людей, учасників антитерористичної операції; внутрішньо переміщених осіб, постраждалих від торгівлі людьми та домашнього насильства,

– наявність великої кількості інтернатних установ обласного рівня, зокрема в яких навчаються та виховуються діти із сімей, які потребують державної підтримки (близько 45 % дітей, які навчаються в закладах інтернатного типу з відривом від сім’ї, мають батьків);

– обмежена кількість соціальних працівників , які надають послуги в територіальних громадах.

2. Ключові кількісні показники, якими характеризується ситуація

– понад 2 тис. суб’єктів надають  соціальні, реабілітаційні та санаторно-курортні послуги в Україні для понад 3 млн осіб;

– у 558 навчальних закладах інтернатного типу системи освіти виховується 102 384 дитини, з яких 6 583 дітей мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та 38 962 дитини, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (у спеціальних закладах).

3. Мета, яку ми хочемо досягти в середньостроковій перспективі  і до кінця 2017 року

– забезпечення надання якісних соціальних, реабілітаційних та психологічних послуг та запровадження нових підходів в організації їх надання на рівні територіальної громади;

– зміна системи інституційного догляду дитини на систему, яка забезпечує її догляд і виховання в сімейному або наближеному до сімейного середовища.

4. Цільові показники, яких ми маємо досягнути в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

– забезпечення щонайменше 85 % від потреби надання соціальних послуг особам похилого віку, особам з інвалідністю, учасникам антитерористичної операції, сім’ям (особам), які перебувають у складних життєвих оставинах;

– зменшення чисельності осіб, що отримують соціальні послуги у стаціонарних інтернатних установах на 10 %;

– зменшення чисельності дітей, які виховуються в інтернатних закладах щороку на 5 %;

– забезпечення надання реабілітаційних послуг особам з інвалідністю у кожній об’єднаній територіальній громаді щонайменше 10 %;

– збільшення рівня забезпечення санаторно-курортним лікуванням осіб з інвалідністю та ветеранів війни;

– стовідсоткове охоплення соціальними послугами, у тому числі із забезпечення тимчасового притулку, осіб, які постраждали від домашнього насильства, торгівлі людьми та дітей, які зазнали жорстокого поводження;

– збільшення кількості осіб, яким встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми на 50 % у порівнянні з попереднім роком.

5. Відповідність пріоритету Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, іншим стратегічним документам, міжнародним зобов’язанням, зокрема Угоді про асоціацію

Розвиток соціальних та реабілітаційних послуг в територіальних громадах відповідає Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, Плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2016 № 418-р, Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю; Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету  Міністрів України від 23.11.2015 № 1393-р, Конвенції ООН про права дитини,  Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства.

6. Що зроблено  в попередній період

– затверджено 19 державних стандартів соціальних послуг (наказами Мінсоцполітики), у тому числі у 2016 році – 7;

– прийнято Закони України щодо:

гармонізації законодавства України у сфері запобігання та протидії дискримінації до європейських норм;

запровадження патронату над дитиною та посилення страхових принципів соціального захисту для патронатних вихователів;

– до Верховної Ради України подано проекти законів України „Про соціальні послуги» (нова редакція) (реєстр. № 4607 від 06.05.2016), „Про запобігання та протидію домашньому насильству) (реєстр. № 5294 від 20.10.2016);

– розроблено законопроект щодо вдосконалення діяльності з питань соціального захисту дітей у зв’язку із децентралізацією влади в Україні;

– розроблено нормативно-правову базу щодо видатків на проведення психологічної реабілітації та соціальної і професійної адаптації учасників АТО;

– затверджено Державну соціальну програму протидії торгівлі людьми на період до 2020 року (постанова Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 111).

7. Суть підходу, який пропонується реалізувати в середньостроковій перспективі і до кінця 2017 року

Забезпечити:

– розвиток системи надання соціальних, реабілітаційних та психологічних послуг у кожній об’єднаній територіальній громаді;

– поступову ліквідацію інституційного догляду дітей поза межами територіальної громади;

– подальшу розробку державних стандартів реабілітаційних та соціальних послуг;

– створення спеціалізованих реабілітаційних центрів для учасників антитерористичної операції.

8. Послідовність кроків, які планується зробити у 2017 році

Кроки Пояснення, обґрунтування Відповідальні, включаючи інші державні органи Терміни (квартал) Що дасть реалізація цього кроку (очікуваний результат)
1. Забезпечення організації надання соціальних послуг усім потребуючим, у тому числі із залученням недержавних організацій Залучення до надання соціальних послуг недержавних надавачів соціальних послуг обласні, Київська міська держадміністраціївсеукраїнські асоціації органів місцевого самоврядування (за згодою)громадські об’єднання (за згодою) 2017—2020 роки Розширення охоплення соціальними та реабілітаційними послугами вразливих верств населення на рівні територіальних громад
2. Організація та систематизація процесу психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції Забезпечення  єдиного підходу до надання послуг з психологічної реабілітації Мінсоцполітики

МОЗ

центральні органи виконавчої влади, що мають в своєму підпорядкуванні збройні формування

ІІ квартал Створення системи надання послуг з психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції
3. Створення центрів соціальної підтримки дітей та сімей з урахуванням потреб територіальної громади шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення установ, що надають соціальні послуги, дитячих будинків, шкіл-інтернатів Розширення кола отримувачів соціальних послуг обласні, Київська міська держадміністрації 2017—2020 роки Оптимізація мережі закладів, які надають соціальні послуги
4. Запровадження наставництва над дітьми, які виховуються в інтернатних закладах Мінсоцполітики

МОН

МОЗ

2017—2020 роки Забезпечення соціалізації та підготовки дітей до самостійного життя
5. Створення системи протидії домашньому насильству та надання допомоги постраждалим особам Законодавче врегулювання системи протидії домашньому насильству Мінсоцполітики

МОН

МОЗ

ДМС

МВС

Нацполіція

СБУ

ГПУ

Міжнародні та громадські організації (за згодою)

ІІІ—ІV квартал Забезпечення  ефективної протидії домашньому насильству
6. Розвиток соціальних послуг з догляду, що є альтернативою інтернату (денний догляд, догляд вдома, підтримане проживання) на рівні громади Забезпечення деінституціалізації, попереджання направлення осіб до інтернатних установ обласні, Київська міська держадміністраціївсеукраїнські асоціації органів місцевого самоврядування (за згодою)громадські об’єднання (за згодою) 2017—2020 роки Розширення охоплення соціальними послугами вразливих верств населення на рівні територіальних громад, інтеграція осіб з інвалідністю, літніх людей в громаду

 

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*