Проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги»

ПОВІДОМЛЕННЯ

Міністерством охорони здоров’я України на публічне обговорення виноситься проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» (далі — проект закону).

Проект закону розроблений Міністерством охорони здоров’я України на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 р. № 1426-р «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги».

Пропозиції та зауваження від юридичних та фізичних осіб надсилати до 02.07.2010 р. за адресою:

01021, Київ, вул. М. Грушевського, 7, тел./факс: +38 (044) 253–82–92, [email protected], [email protected], Стрельников Михайло Олександрович — Департамент розвитку медичної допомоги МОЗ України.

АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ

1. Визначення та аналіз проблеми, яку передбачається розв’язати шляхом державного регулювання

Проект закону розроблено Міністерством охорони здоров’я України на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 р. № 1426-р «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» з метою забезпечення доступності, своєчасності та підвищення якості екстреної медичної допомоги, зниження рівня інвалідності та смертності при нещасних випадках, травмах і отруєннях, гострих порушеннях життєвих функцій людини внаслідок серцево-судинних та інших захворювань та зменшення економічних витрат, спричинених тимчасовою і стійкою непрацездатністю та збереження здоров’я населення України. Окрім цього, створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги є однією з вимог експертів ФІФА до проведення в Україні ЄВРО-2012.

2. Цілі і завдання прийняття закону

Метою розроблення даного проекту закону є виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 р. № 1426-р «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» та створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги:

• створення ефективної системи супроводу хворих на догоспітальному та госпітальному етапах надання екстреної медичної допомоги;
• своєчасна доставка постраждалого до відділення невідкладної медичної допомоги;
• максимальне забезпечення хворого кваліфікованими діагностичними процедурами та консультативною допомогою вузькопрофільних фахівців на госпітальному етапі;
• моніторинг стану хворого, що знаходиться у відділенні невідкладної медичної допомоги у добовому режимі;
• унормування правил виклику бригад швидкої медичної допомоги та госпіталізації хворих до лікувально-профілактичних закладів, підвищення ефективності дії медичного персоналу щодо забезпечення надання медичної допомоги під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

3. Альтернативні способи досягнення мети

Перший альтернативний спосіб досягнення мети — відсутність закону, однак не будуть врегульовані такі питання:

• виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 р. № 1426-р «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги»;
• врахування вимог п. 1 завдань Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. № 1290, у частині підготовки проектів нормативно-правових актів з питань врегулювання відносин у сфері створення і функціонування єдиної системи надання екстреної медичної допомоги;
• запровадження правового механізму функціонування єдиної системи надання екстреної медичної допомоги;
• обґрунтованість фінансових затрат Державного бюджету України на виконання завдань Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. № 1290.

Другий альтернативний спосіб досягнення мети — внесення змін до діючого нормативно-правового акта не є оптимальним тому, що на сьогодні не існує відповідного нормативно-правового документа про складові та правові засади щодо функціонування подібної системи.

Третій альтернативний спосіб досягнення мети — прийняття проекту закону є прийнятним, оскільки будуть врегульовані такі питання:

• виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.11.2009 р. № 1426-р «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги»;
• враховано вимоги п. 1 завдань Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. № 1290, в частині підготовки проектів нормативно-правових актів з питань врегулювання відносин у сфері створення і функціонування єдиної системи надання екстреної медичної допомоги;
• запроваджено правовий механізм функціонування єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на державному і територіальному рівнях з чітким розмежуванням повноважень та зобов’язань;
• впроваджено єдині загальнодержавні принципи організації та управління системою надання екстреної медичної допомоги.

Таким чином, єдиним оптимальним варіантом досягнення цілей є прийняття запропонованого проекту Закону України «Про загальнодержавну систему екстреної медичної допомоги».

4. Механізм і заходи, які забезпечують розв’язання проблеми

Запровадження правового механізму створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги унормовує взаємовідносини усіх її складових з метою забезпечення доступності для населення та своєчасності надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах.

Відповідно до завдань Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. № 1290, Міністерству охорони здоров’я доручено:

• розробити механізм створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги та регулювання її функціонування шляхом підготовки проектів нормативно-правових актів з питань врегулювання відносин у сфері створення і функціонування єдиної системи надання екстреної медичної допомоги.
• реорганізувати структурні підрозділи та матеріально-технічну базу закладів охорони здоров’я, що надають екстрену медичну допомогу;
• забезпечити високу якість екстреної медичної допомоги;
• забезпечити своєчасне реагування закладів охорони здоров’я, що надають медичну допомогу, на загрозу терористичного акту або виникнення надзвичайної ситуації;
• підвищити якість екстреної медичної допомоги особам, що постраждали внаслідок дії отруйних речовин;
• розвивати партнерські відносини з міжнародними організаціями з питань екстреної медичної допомоги.

Впровадження єдиної системи надання екстреної медичної допомоги дасть можливість створити новий підхід до надання екстреної медичної допомоги в країні, що дозволить максимально зменшити частку загибелі постраждалих на місці події, пов’язаний з несвоєчасним наданням медичної допомоги.

На думку фахівців Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, за умови своєчасного надання екстреної медичної допомоги в Україні щороку можливо рятувати 30–50 тис. осіб.

За оцінками результатів діяльності відділень невідкладної медичної допомоги, що діють в системі екстреної медичної допомоги Польщі і Німеччини, встановлено, що значно зменшується частка хворих, які потребують госпіталізації до вузькопрофільних відділень лікарні.

Фінансування Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. № 1290, проводиться за рахунок Державного бюджету.

Суб’єкт господарювання не зазначає додаткових витрат, навпаки зменшує витрати на утримання хворих.

5. Обґрунтування можливості досягнення цілей у разі прийняття регуляторного акта

Впровадження та виконання вимог акта передбачає унормування взаємовідносин між елементами, що входять до системи, створення на базі приймальних відділень багатопрофільних лікарень державної і комунальної форм власності відділень невідкладної медичної допомоги, що є ключовим рішенням на госпітальному етапі.

Можливої шкоди у разі настання очікуваних наслідків дії акта не прогнозується.

У сфері правового регулювання діють:

• Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р. № 2801-XII;
• Державна програма створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. № 1290;
• Наказ МОЗ України від 02.03.2009 р. № 132 «Про організацію навчання окремих категорій немедичних працівників навичкам надання першої невідкладної медичної допомоги», зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 21.05.2009 р. за № 445/1646;
• Наказ МОЗ України від 28.04.2009 р. № 283 «Про удосконалення підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників з надання екстреної та невідкладної медичної допомоги»;
• Наказ МОЗ України від 29.08.2008 р. № 500 «Про заходи щодо удосконалення надання екстреної медичної допомоги населенню України»;
• Наказ МОЗ України від 01.06.2009 р. № 370 «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги».

Оцінка впливу зовнішніх факторів:

а) позитивні — у разі повного фінансування завдань Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. №1290, буде забезпечено необхідну кількість обладнання у приймальних відділеннях багатопрофільних лікарень, що включені до заходів вищезазначеної програми з метою облаштування на їх базі відділень невідкладної медичної допомоги. Окрім того, заходами програми передбачено унормування диспетчерської служби системи.

б) негативні — у разі відсутності коштів для фінансування завдань Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. № 1290, процес формування зв’язків між елементами системи затягнеться. Терміни створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги у 2010 р. будуть неможливі.

Державний контроль та нагляд за додержанням вимог акта буде здійснюватися Міністерством охорони здоров’я України.

6. Очікувані результати

7. Обґрунтування запропонованого строку дії регуляторного акта

Термін дії проекту акта необмежений (безтерміновий).

8. Прогнозні значення показників результативності

Прогнозні значення показників наступні:

• розмір надходжень до Державного та місцевих бюджетів і державних цільових фондів — не передбачено тому, що чинним законодавством України визначено безоплатність надання екстреної медичної допомоги;
• розмір коштів і час, що витрачатимуться суб’єктами господарювання та/або фізичними особами, пов’язаними з виконанням вимог акта — визначаються заходами Державної програми створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2007 р. № 1290;
• кількість суб’єктів господарювання та/або фізичних осіб, на яких поширюватиметься дія акта, — дія акта поширюється на суб’єктів господарювання державної та комунальної форм власності, що провадять діяльність, пов’язану з наданням екстреної медичної допомоги та входять до єдиної системи надання екстреної медичної допомоги;
• рівень поінформованості суб’єктів господарювання та/або фізичних осіб з основних положень акта — вище середнього. Проект закону знаходився на сайті МОЗ для проходження процедури публічного обговорення. Після набуття чинності закон буде розіслано до управлінь охорони здоров’я обласних державних адміністрацій, опубліковано в засобах масової інформації, зокрема в газеті «Урядовий кур’єр».

9. Заходи, за допомогою яких буде здійснюватися відстеження результативності регуляторного акта

Базове відстеження результативності регуляторного акта здійснюється до набуття ним чинності шляхом аналізу статистичних даних.

Повторне відстеження результативності буде здійснюватися через рік після набуття чинності цього регуляторного акта шляхом аналізу статистичних даних в порівнянні з базовим відстеженням.

Відстеження результативності регуляторного акта буде здійснюватися по показникам результативності регуляторного акта МОЗ АР Крим, управлінь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Строк виконання заходів повторного відстеження результативності регуляторного акта не більше ніж 45 робочих днів.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

1. Рекомендоване рішення

Забезпечення безоплатною, своєчасною та ефективною медичною допомогою населення України при станах, що загрожують життю або різко погіршують стан здоров’я хворих або постраждалих (екстреною медичною допомогою), є одним із найважливіших завдань у сфері охорони здоров’я країни.

В Україні показник смертності від зовнішніх причин у 2008 р. становив 132,9 на 100 тис. населення (61 377 осіб), що перевищує відповідні показники в країнах Європи в 3–5 разів. При цьому слід зазначити, що 24% постраждалих померли в лікарнях, а 76% — на догоспітальному етапі. В розвинутих державах із цієї причини 72% постраждалих помирає саме в лікарнях.

Важливим компонентом у структурі захворюваності є травматизм. У 2007 р. на території України отримали травми 2 284 166 осіб (491,6 випадків на 10 тис. осіб), а у 2008 р. — 2 263 310 осіб (490,0 випадків на 10 тис. осіб). Цей показник протягом останніх років, на жаль, є стабільним.

За статистикою смертність внаслідок нещасних випадків, травм та отруєнь серед населення працездатного віку починає випереджати серцево-судинні та онкологічні захворювання та виходить на перше місце.

За цих показників в Україні бригадами швидкої медичної допомоги за викликами громадян щороку виконується понад 13 млн виїздів. Окрім цього, понад 2 млн осіб отримують екстрену медичну допомогу в лікувально-профілактичних закладах амбулаторно-поліклінічного сектору. У стаціонари лікувально-профілактичних закладів країни у невідкладному стані щорічно надходять понад 1 млн осіб, що складає близько 10% від загальної кількості пролікованих стаціонарних хворих.

Враховуючи, що рівень забезпечення лікувально-профілак­тичних закладів лікарськими засобами та медичним обладнанням для надання екстреної медичної допомоги протягом останніх років дещо підвищився, недостатньо ефективною є діяльність людських ресурсів, що мають відношення до надання екстреної медичної допомоги.

Оснащення закладів охорони здоров’я сучасними засобами зв’язку є незадовільною, що не може не впливати на своєчасність та повноту надання екстреної медичної допомоги.

Наявний санітарний (медичний) транспорт, його обладнання та порядок використання не відповідають сучасним вимогам щодо надання екстреної медичної допомоги.

Недостатній рівень знань і практичних навичок у медичних працівників з надання екстреної медичної допомоги призводить до збільшення ускладнень під час лікування хворих і травмованих та збільшує летальність. Актуальною є докорінна зміна системи підготовки і перепідготовки медичних працівників з питань надання екстреної медичної допомоги.

Не менш актуальним є створення скоординованої системи підготовки та перепідготовки з надання екстреної медичної допомоги постраждалим працівникам різних категорій, професійні обов’язки яких пов’язані з автомобільним, залізничним, водним та повітряним транспортом, та створення реєстру таких категорій працівників у загальнодержавній системі екстреної медичної допомоги.

Приймальні відділення центральних районних лікарень, багатопрофільних лікарень міст, лікарень швидкої медичної допомоги не відповідають вимогам, запровадженим у країнах Євросоюзу щодо надання екстреної медичної допомоги на ранньому госпітальному етапі. Практика «ургентного» чергування лікарень з надання екстреної медичної допомоги є морально застарілою і не відповідає сучасним вимогам.

Усі вищенаведені компоненти не поєднані між собою за принципами, правилами та стандартами, що має своє відображення в наслідках, а саме: своєчасності, доступності, професійності та послідовності надання екстреної медичної допомоги як у повсякденних умовах, так і при надзвичайних ситуаціях.

В умовах розширення прав органів місцевого самоврядування, зміни управлінських засад на відповідних територіях існуюча нормативно-правова база щодо надання екстреної медичної допомоги стає застарілою, а іноді взагалі заважає проведенню будь-яких змін.

Виконання державою своїх конституційних обов’язків щодо забезпечення громадян екстреною медичною допомогою на сучасному рівні можливе лише за умови законодавчого розподілу відповідальності між центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, територіальними органами охорони здоров’я та громадянами обов’язків щодо функціонування загальнодержавної системи екстреної медичної допомоги.

2. Обґрунтування вибору оптимального варіанта

Проект Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» формує правові відносини у сфері забезпечення функціонування єдиної загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги, яка передбачає використання новітніх стандартизованих медичних технологій, оптимізацію мережі лікувальних закладів, їх реорганізацію на основі єдиних науково обґрунтованих організаційних принципів та міжнародних стандартів надання екстреної медичної допомоги з відповідним матеріально-технічним забезпеченням, професійною підготовкою медичних працівників з питань надання екстреної медичної допомоги, а також рятувальників і працівників, професійні обов’язки яких пов’язані з автомобільним, залізничним, водним та повітряним транспортом.

У проекті Закону України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» має бути визначено:

• сферу діяльності цього закону;
• місце і роль системи у національній безпеці та сфері охорони здоров’я України;
• складові системи та принципи їх взаємодії;
• перелік виключних повноважень кожної складової системи;
• функціональну одиницю системи;
• тлумачення термінів, що використовуються в межах системи (екстрена медична допомога, перша медична допомога, служба швидкої медичної допомоги, бригада швидкої медичної допомоги, стандарти надання екстреної медичної допомоги, протоколи надання екстреної медичної допомоги, алгоритм дії медичних працівників під час надання екстреної медичної допомоги, догоспітальний етап надання екстреної медичної допомоги, госпітальний етап надання екстреної медичної допомоги тощо);
• обов’язки та відповідальність центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо управління, фінансування, кадрового та матеріально-технічного забезпечення функціонування системи;
• принципи взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у забезпеченні функціонування системи як у повсякденних умовах, так і в надзвичайних ситуаціях;
• порядок навчання, підготовки та перепідготовки медичних і немедичних працівників, що включені до системи;
• порядок та умови виклику функціональної одиниці системи до місця події;
• права та обов’язки осіб, що звернулися за екстреною медичною допомогою, в тому числі згода або відмова від цієї допомоги;
• відповідальність за порушення цього закону.

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНУ СИСТЕМУ НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Цей закон визначає правові, організаційні та інші засади функціонування та розвитку загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги як елемента національної безпеки держави.

Стаття 1. Визначення термінів

Загальнодержавна система надання екстреної медичної допомоги — складова частина галузі охорони здоров’я України, яка забезпечує термінові організаційні, діагностичні та лікувальні заходи, направлені на надання медичної допомоги хворим та постраждалим, які знаходяться у невідкладному стані на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах, на всій території держави за єдиними правилами, обсягом та нормативами як у повсякденних умовах, так і за умов надзвичайної ситуації, та поєднує у своєму складі служби: швидкої медичної допомоги; Державної служби медицини катастроф та відділення невідкладної медичної допомоги багатопрофільних лікарень (далі — система).

Державна служба медицини катастроф — особливий вид державної аварійно-рятувальної служби, основним завданням якої є надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Служба швидкої медичної допомоги — складова системи, яка через станції швидкої медичної допомоги забезпечує надання своєчасної та кваліфікованої медичної допомоги пацієнтам у невідкладному стані на місці події та під час транспортування до закладів охорони здоров’я на догоспітальному етапі.

Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф — заклад охорони здоров’я, що є складовою системи, який силами бригад швидкої медичної допомоги забезпечує надання екстреної медичної допомоги хворим та постраждалим, що знаходяться у невідкладному стані на місці події та під час їх транспортування до закладів охорони здоров’я на догоспітальному етапі.

Диспетчерська служба системи — складова системи, яка забезпечує отримання, передачу та супровід викликів на всій підпорядкованій території, підтримує оперативне управління та контроль за роботою системи на територіальному рівні та взаємодію між територіальними одиницями системи на державному рівні.

Виїзна бригада швидкої медичної допомоги — функціональна одиниця системи, яка надає екстрену медичну допомогу хворим та постраждалим, що знаходяться у невідкладному стані безпосередньо на місці події та під час транспортування до закладів охорони здоров’я на догоспітальному етапі, в тому числі у складі екіпажів санітарної авіації.

Пункт тимчасового базування виїзної бригади швидкої медичної допомоги — місце тимчасового розташування виїзних бригад швидкої медичної допомоги та санітарного транспорту, розраховане з метою забезпечення нормативу прибуття бригади до місця виклику, події.

Санітарний транспорт — спеціальний транспортний засіб, що укомплектований відповідно до затверджених табелів оснащення та відповідає вимогам діючих Національних стандартів України.

Ранній госпітальний етап — система термінових організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, направлених на своєчасне надання екстреної медичної допомоги хворим та постраждалим, доставленим бригадами швидкої медичної допомоги або за самозверненням, які знаходяться у невідкладному стані в умовах відділення невідкладної медичної допомоги багатопрофільної лікарні.

Відділення невідкладної медичної допомоги — структурний підрозділ багатопрофільної лікарні, який є складовою системи та надає екстрену медичну допомогу у цілодобовому режимі на ранньому госпітальному етапі.

Екстрена медична допомога — система термінових організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, направлених на надання медичної допомоги хворим та постраждалим при невідкладних станах на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах.

Перша екстрена допомога — допомога, що надається у вигляді само- та взаємодопомоги особами, що знаходяться на місці події.

Перша екстрена медична допомога — допомога, що надається медичним працівником, що знаходиться на місці події до прибуття бригади швидкої медичної допомоги.

Кваліфікована екстрена медична допомога — медична допомога, що надається медичними працівниками, які мають необхідний рівень освіти, обладнання та умови для надання такої допомоги.

Спеціалізована екстрена медична допомога — медична допомога, що надається лікарями, які мають необхідний рівень освіти, відповідну спеціалізацію, обладнання та умови для надання такої допомоги.

Пацієнт — особа, що звернулася за медичною допомогою.

Хворий — особа, яка має ознаки захворювання.

Постраждалий — особа, що зазнала розладів здоров’я внаслідок нещасного випадку, надзвичайного стану тощо.

Невідкладний стан — миттєва патологічна зміна функцій організму людини, що загрожує життю, здоров’ю його або оточуючих осіб.

Місце події — місце, в якому настала подія, що викликала стан, який загрожує життю або здоров’ю людини.

Сортування медичне — розподіл постраждалих та хворих на групи за медичними/життєвими ознаками, обсягом необхідної медичної допомоги.

Транспортування медичне — вид медичної допомоги, пов’язаний з переміщенням пацієнта (постраждалого) на борту санітарного транспорту в супроводі медичного працівника.

Стандарт надання екстреної медичної допомоги — нормативно-технічний документ, що регламентує кадрове, фінансове та матеріальне забезпечення надання екстреної медичної допомоги.

Протокол надання екстреної медичної допомоги — обов’язковий для виконання обсяг та перелік лікувально-діагностичних заходів під час надання екстреної медичної допомоги.

Лікар системи — лікар, що має відповідну підготовку і сертифікат про проходження спеціалізації за фахом «Медицина невідкладних станів» або про проходження спеціалізації за фахом «Медицина невідкладних станів» та додаткову підготовку з профільних спеціальностей (педіатрія, кардіологія, психіатрія, анестезіологія, токсикологія, неврологія тощо) та надає екстрену медичну допомогу.

Фельдшер системи — фельдшер, що має сертифікат за спеціальністю «Лікувальна справа (невідкладні стани)» та надає екстрену медичну допомогу.

Медична сестра системи — медична сестра, що має сертифікат за спеціальністю «Сестринська справа», «Сестринська справа (операційна)» та бере участь у наданні екстреної медичної допомоги.

Молодший медичний працівник системи — працівник, що не має медичної освіти, але є співробітником закладу охорони здоров’я, який входить до системи, підготовлений для надання першої допомоги.

Немедичний персонал системи — працівники підрозділів, що включені до системи, рятувальники аварійно-рятувальних служб, міліціонери, водії автотранспортних засобів, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші фахівці, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти навичками надання першої допомоги.

Стаття 2. Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги

Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги базується на положеннях Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього закону, Законів України «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Правові засади цивільного захисту», «Про Цивільну оборону», «Про охорону праці», Постановою Верховної Ради України «Про затвердження Положення про резервний фонд Кабінету міністрів України», інших законодавчих актів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Стаття 3. Сфера дії закону

Закон регулює правові відносини у сфері організації надання екстреної медичної допомоги, регламентує права та обов’язки посадових осіб, медичних працівників, громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які знаходяться на території України та звертаються за отриманням екстреної медичної допомоги.

Дія закону поширюється на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації усіх форм власності та фізичних осіб.

Стаття 4. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо державного регулювання системи

• затвердження нормативно-правових документів щодо стратегічного розвитку системи;
• затвердження порядку застосування санітарної авіації;
• затвердження порядку дій системи при наданні екстреної медичної допомоги як у повсякденній практиці, так і в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
• затвердження принципів взаємодії елементів системи різних адміністративних територій;
• затвердження зразків прапору системи, емблеми системи, форменого одягу та правил і термінів користування ними.

Стаття 5. Повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я щодо державного регулювання системи

• здійснення стратегічного управління та планування діяльності системи на центральному рівні;
• відповідальність за функціонування системи на державному рівні;
• погодження щорічних планів розвитку системи на територіальному рівні, розроблених Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями;
• кадрове та наукове забезпечення системи;
• розробка та затвердження вимог до облаштування та норм забезпечення усіх підрозділів системи лікарськими засобами, виробами медичного призначення, технічними та транспортними засобами тощо;
• затвердження порядку та умов обслуговування викликів бригадами швидкої медичної допомоги, в тому числі бригадами у складі екіпажів санітарної авіації;
• розробка та затвердження стандартів, протоколів та протокольних схем надання екстреної медичної допомоги;
• контроль за дотриманням стандартів, протоколів та протокольних схем надання екстреної медичної допомоги;
• проведення ліцензування, акредитації та атестації закладів, підрозділів та спеціалістів системи;
• врахування пропозицій, наданих Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями щодо обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців системи;
• організація в межах своїх повноважень підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації немедичних працівників системи, удосконалення їх знань та практичних навичок;
• налагодження міжнародного співробітництва з питань організації, управління та надання екстреної медичної допомоги, вивчення світового досвіду у цій сфері, забезпечення виконання міжнародних договорів.

Стаття 6. Повноваження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій щодо державного регулювання системи

До повноважень Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (далі — територіальний рівень) належить:

• відповідальність за забезпечення функціонування системи на територіальному рівні;
• здійснення оперативного управління та координація діяльності системи на територіальному рівні;
• розробка щорічних планів щодо забезпечення функціонування системи на територіальному рівні;
• затвердження територіальних цільових програм щодо ресурсного забезпечення системи на територіальному рівні;
• врахування у бюджетах АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя видатків на забезпечення функціонування та розвитку системи, в тому числі коштів для облаштування відділень невідкладної медичної допомоги лікарень та забезпечення працівників системи форменим одягом;
• вивчення потреби на місцях і подання до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я пропозицій щодо обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців системи на територіальному рівні;
• ресурсне забезпечення системи на адміністративних територіях у відповідності до затверджених норм;
• призначення керівників територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я;
• розрахунок кількості бригад швидкої медичної допомоги з урахуванням забезпечення 10-хвилинного нормативу доїзду бригади у містах і 20-хвилинного нормативу доїзду бригади у сільській місцевості;
• забезпечення безпечних умов експлуатації санітарної авіації на підпорядкованій території шляхом облаштування вертолітних майданчиків біля лікувально-профілактичних закладів що віднесені до системи або співпрацюють з системою;
• контроль за виконанням положень цього закону на територіальному рівні.

Стаття 7. Повноваження Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров’я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій щодо державного регулювання Системи

До повноважень Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров’я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (далі-територіальні органи охорони здоров’я) належить:

• організація та контроль за співпрацею Системи з загальною мережею закладів охорони здоров’я на територіальному рівні;
• участь у розробці місцевих цільових програм щодо функціонування елементів Системи на територіальному рівні;
• участь у кадровому забезпечення Системи на територіальному рівні;
• участь в оперативному управлінні Системою у випадках надзвичайних ситуацій на територіальному рівні.

Стаття 8. Повноваження органів місцевого самоврядування міст та районів щодо державного регулювання системи

До повноважень органів місцевого самоврядування міст та районів (далі — місцевий рівень) належить:

• забезпечення умов щодо безперешкодного функціонування елементів системи на місцевому рівні;
• ресурсне забезпечення відділень невідкладної медичної допомоги, які входять до складу багатопрофільних лікарень та є елементом системи у відповідності до затверджених норм;
• внесення до місцевих бюджетів видатків на забезпечення працівників відділень невідкладної медичної допомоги, які входять до складу багатопрофільних лікарень, форменим одягом;

Стаття 9. Принципи функціонування системи

• доступність і безоплатність надання екстреної медичної допомоги особі, яка перебуває у невідкладному стані;
• своєчасність і якість надання екстреної медичної допомоги;
• здатність до надання екстреної медичної допомоги як у повсякденних умовах, так і в умовах надзвичайної ситуації;
• єдність медичної науки, освіти та практики.

Стаття 10. Функції системи

• забезпечення реалізації конституційного права громадян України на отримання екстреної медичної допомоги;
• надання першої, першої медичної, кваліфікованої медичної допомоги хворим та постраждалим на місці події;
• забезпечення медичного сортування хворих і постраждалих, які потребують надання екстреної медичної допомоги;
• транспортування медичне хворих і постраждалих, які потребують надання екстреної медичної допомоги до закладів охорони здоров’я;
• надання кваліфікованої та спеціалізованої екстреної медичної допомоги в умовах закладів охорони здоров’я на ранньому госпітальному етапі;
• подолання медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

Стаття 11. Система, її структура та одиниці системи

Система має наступну структуру:

1. Орган стратегічного управління

• підрозділ санітарної авіації.

2. Заклади оперативного управління

• центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

3. Структурні складові догоспітального етапу.

4. Диспетчерська служба.

5. Структурні складові раннього госпітального етапу

• відділення невідкладної медичної допомоги багатопрофільних лікарень.

6. Державна служба медицини катастроф.

7. Підрозділи та служби, що співпрацюють з системою

• заклади охорони здоров’я, які не мають у своєму складі відділень невідкладної медичної допомоги;
• центри травми;
• консультативні токсикологічні центри;
• консультативні центри телемедицини;
• підрозділи центральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у складі яких є медичні аварійно-рятувальні формування;
• заклади охорони здоров’я різних форм власності, які надають невідкладну медичну допомогу;
• підрозділи центральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у складі яких аварійно-рятувальні формування, працівники яких за своїми службовими обов’язками повинні володіти навичками надання першої допомоги;
• медичні страхові компанії;
• Товариство Червоного Хреста України, громадські організації, статутними завданнями яких є надання допомоги населенню у випадках надзвичайних ситуацій, гуманітарна допомога, волонтерський рух та сприяння здоровому способу життя людини.

Стаття 12. Одиниці системи

Територіальною одиницею системи є адміністративні території Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

Одиницею системи територіального рівня є республіканський Автономної Республіки Крим, обласні, міські Києва та Севастополя центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Одиницею Системи на ранньому госпітальному етапі є відділення невідкладної медичної допомоги багатопрофільної лікарні.

Одиницею Системи на догоспітальному етапі є бригада швидкої медичної допомоги.

Стаття 13. Створення системи на територіальному рівні

Створення системи на територіальному рівні проводиться рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад за пропозиціями Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, погодженими з центральним органом державної виконавчої влади, уповноваженим в галузі охорони здоров’я.

Створення системи відбувається шляхом реорганізації існуючих підрозділів служби швидкої медичної допомоги (станцій, підстанцій, відділень), закладів Державної служби медицини катастроф з їх підпорядкуванням відокремленому структурному підрозділу обласного (республіканського) підпорядкування республіканського Автономної Республіки Крим, обласних, Києвського та Севастопольського міських центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

З метою забезпечення ефективного управління ресурсами системи на територіальному рівні та взаємодії між територіальними одиницями системи на державному рівні, у складі вищезазначеного підрозділу створюється диспетчерська служба, яка повин­на отримати, передати та супроводжувати виклик на всій підпорядкованій території. Технологічні характеристики засобів зв’язку цих диспетчерських служб повинні забезпечувати прийом усіх викликів, переданих за допомогою сучасних засобів зв’язку. Для забезпечення координації дій із службами екстреної допомоги інших центральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій залучаються програмно-апаратні комплекси і телекомунікаційні мережі системи виклику екстреної допомоги за єдиним телефонним номером 112. Порядок організації, роботи персоналу, технічного забезпечення, обробки та зберігання інформації диспетчерською службою системи визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою забезпечення виконання функцій системи на ранньому госпітальному етапі, у складі центральних районних лікарень, багатопрофільних лікарень міст обласного підпорядкування та обласних центрів на базі приймальних відділень утворюються відділення невідкладної медичної допомоги.

Реорганізація, перепрофілювання державних, комунальних та інших підрозділів, що є елементами системи, здійснюються тільки за погодженням зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 14. Організаційні засади управління системою

Стратегічне управління системою здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Оперативне управління системою здійснюють центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф:

• на центральному рівні — Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф;
• на територіальному рівні — республіканський Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Стаття 15. Працівники системи

Медичними працівниками системи є лікарі, фельдшери, медичні сестри, молодший медичний персонал.

До системи включено немедичний персонал закладів охорони здоров’я підрозділів та служб, які не мають медичної освіти, професійні обов’язки яких передбачають володіння навичками надання першої допомоги, працівники диспетчерської служби.

Стаття 16. Підготовка та підвищення кваліфікації медичних та немедичних працівників системи

Підготовка та підвищення кваліфікації працівників системи проводяться на базі вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації за програмами, затвердженими спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я за погодженням зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань освіти.

Держава забезпечує підготовку за державним замовленням фахівців медичного профілю, які працюють в службах, закладах та підрозділах, що є елементами системи.

Підготовка та підвищення кваліфікації немедичних працівників системи проводяться в учбово-тренувальних відділах центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, вищих медичних навчальних закладах I-II рівнів акредитації, медичних підрозділах центральних органів виконавчої влади та Червоного Хреста, працівники яких за своїми професійними обов’язками повинні володіти навичками надання першої допомоги, у порядку та за програмами, затвердженими спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 17. Наукове та методичне забезпечення системи

Держава сприяє розвитку наукових досліджень за напрямком «Медицина невідкладних станів» та «Медицина катастроф» з метою впровадження їх результатів у діяльність системи.

Дослідження, що проводяться науковими установами, навчальними закладами, фінансуються в установленому чинним законодавством порядку.

Головною установою, що надає організаційно-методичну допомогу та здійснює науковий супровід системи, є Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Стаття 18. Матеріально-технічні ресурси системи

Ресурсами системи є матеріально-технічні засоби, засоби медичного призначення, радіочастоти та засоби зв’язку, будівельні споруди, транспортні засоби (автомобільні, авіаційні та інші), які забезпечують функціонування системи.

Транспортні засоби системи повинні відповідати прийнятим загальнодержавним Стандартам щодо зовнішнього вигляду, технічних вимог та комплектації необхідним медичним обладнанням.

Граничні норми забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення функціональних одиниць системи затверджуються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Функціональні одиниці системи на всій території України мають бути забезпечені не нижче граничних норм забезпечення лікарськими засобами та необхідними виробами медичного призначення, які затверджено спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Використання ресурсів системи для виконання функцій, не властивих системі, забороняється.

Відчуження або приватизація будівель, в яких містяться служби, заклади або підрозділи, що є елементами системи, транспортних засобів системи, засобів зв’язку та майна системи, забороняється.

Стаття 19. Порядок фінансування системи за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів

За кошти Державного бюджету мають фінансуватися:

• державні цільові програми, які передбачають розвиток системи або окремих її елементів;
• видатки Державного бюджету, які передбачаються на забезпечення підрозділів, закладів та формувань, що безпосередньо підпорядковані спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я;
• видатки центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму складі аварійно-рятувальні формування або працівників, професійні обов’язки яких передбачають володіння навичками надання першої допомоги, що співпрацюють із системою та фінансування яких передбачається на рівні Державного бюджету;
• видатки, передбачені Державним бюджетом на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій;
• інші видатки Державного бюджету, що мають відношення до сталого функціонування системи на державному рівні, тощо.

За кошти республіканського, обласних та місцевих бюджетів мають фінансуватися:

• територіальні цільові програми, які передбачають розвиток системи або окремих її елементів на територіальному рівні;
• видатки місцевих бюджетів, які передбачаються на створення, реорганізацію та функціонування системи на територіальному рівні, в тому числі на підтримку структурних підрозділів багато­профільних лікарень державної і комунальної форм власності, що є елементами системи;
• забезпечення співробітників підрозділів та закладів системи, що розташовані на підпорядкованій території, форменим одягом.

З метою створення, розвитку та функціонування системи на державному та територіальних рівнях можуть використовуватись інші джерела фінансування, що не заборонені законодавством.

Стаття 20. Інформування населення про роботу системи.

Громадяни України повинні бути поінформовані про порядок та умови надання екстреної медичної допомоги на території держави та порядок відмови від надання такої допомоги, що затверджені спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Громадяни України мають бути поінформовані про порядок дій на випадок надзвичайних ситуацій.

Стаття 21. Порядок отримання громадянами екстреної медичної допомоги

Громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які постійно проживають на території України, екстрена медична допомога надається безоплатно.

Іноземним громадянам та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, екстрена медична допомога надається на платній основі, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.

З метою отримання екстреної медичної допомоги звернення здійснюється за єдиним телефонним номером виклику системи екстреної допомоги населенню — 112, або за телефонним номером виклику служби швидкої медичної допомоги — 103.

Особа має право на використання доступних їй засобів зв’язку або самостійно звернутися до найближчого закладу охорони здоров’я, підрозділу центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, співробітників бригад швидкої допомоги, що є вільними від виконання виклику, або до відділення невідкладної медичної допомоги багатопрофільної лікарні.

Порядок прийняття викликів диспетчерами, обслуговування викликів бригадами швидкої медичної допомоги, відмови від обслуговування викликів, відмови громадян від надання екстреної медичної допомоги тощо затверджується спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 22. Порядок надання екстреної медичної допомоги

На території України встановлюється норматив доїзду бригади швидкої медичної допомоги протягом 10 хв у містах і 20 хв у сільській місцевості з урахуванням наявності наслідків надзвичайних ситуацій, стану доріг, погодних умов та сезонних особливостей територій.

Нормативи підготовки та виїзду бригад першої і другої черги служби медицини катастроф регулюються чинним законодавством щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Порядок надання екстреної медичної допомоги регламентується стандартами, протоколами та протокольними схемами, затвердженими у порядку, визначеному спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Контроль за виконанням стандартів, протоколів та протокольних схем під час надання екстреної медичної допомоги в Україні здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади в сфері охорони здоров’я згідно з чинним законодавством.

Стаття 23. Соціальні права та гарантії працівників системи

Медичні працівники системи мають права та гарантії, що перед­бачені законодавством України для медичних працівників та рятувальників аварійно-рятувальних служб, які повинні забезпечувати достатні матеріальні передумови щодо повної комплектації системи кадрами з урахуванням кваліфікаційного статусу, умов та стажу роботи.

Оплата праці та соціальні гарантії працівників системи, що працюють в умовах надзвичайних ситуацій, здійснюється у порядку, визначеному законодавством для аварійно-рятувальних служб.

Працівники системи мають право на підвищення кваліфікації у встановленому порядку.

Медичні працівники системи забезпечуються безоплатним форменим одягом. Правила носіння та терміни користування форменим одягом працівниками системи затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Працівники системи мають право на використання її ресурсів для надання екстреної медичної допомоги відповідно до своїх функцій та у порядку, затвердженому спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 24. Вимоги до працівників системи

Співробітники виїзних бригад швидкої медичної допомоги системи, в тому числі ті, що за своїми службовими обов’язками мають працювати в умовах надзвичайних ситуацій, повинні пройти процедуру професіонального добору і не мати протипоказань до роботи.

Порядок проходження професійного добору та перелік протипоказань затверджуються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 25. Відповідальність за посягання на життя та здоров’я працівника системи

Посягання на життя та здоров’я працівника системи під час виконання ним своїх службових обов’язків карається згідно з чинним законодавством.

Стаття 26. Відповідальність за порушення статей цього закону

За порушення статей цього закону особи несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. До приведення у відповідність із Законом України «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

3. Кабінету Міністрів України:

• підготувати та подати на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо внесення змін до законів України у зв’язку з прийняттям цього закону;
• привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим законом;
• забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому закону.

4. Внести зміни до таких законів України:

• п. 5 ст. 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» («Відомості Верховної Ради України», 1999 р., № 20–21, с. 190; 2003 р., № 24, с. 159; 2007 р., № 7–8, с. 66; 2008 р., № 27–28, с. 253) викласти в такій редакції:

«5) вживає заходів щодо забезпечення розвитку та функціонування загальнодержавної системи надання екстреної медичної допомоги на територіальному рівні, запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям, епізоотіям та їх ліквідації».

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!